Глава 24.

Капітан Аракава Такасі був не звичайним вченим який служив в сумнозвісному загоні 731. Дворянин, зі старого самурайського роду, який здобув освіту в Лондоні та волів бути вченим, але по поверненню в Японію згідно волі батька пішов на військову службу. Його ситуацію трохи покращив початок війни проти Китаю.

Тоді його країні і знадобились знання які він здобув та жага до відкриттів. Спочатку в Пінфані, а потім в Харбіні він служив під керівництвом безпосередньо Сіро Ісії. В 1940-му він отримав звання капітана та місце заступника підрозділу Кусамі на Корейському півострові, а згодом і очолив його.

Саме його робочий щоденник вона знайшла, ще коли навчалась в школі. І його дослідження доповнили її картину наукових знань й відкрили нові горизонти бачення. Вона думала, що він загинув в 1945 році в Харбіні при відступі японських сил. Але як бачила зараз, він не просто вижив тоді, але й дожив аж до 2014 року.

Вони розташувались в його робочому кабінеті. Розсілись по різні боки від столу на місцях для відвідувачів. Чоловік зберігав спокій, хоча в очах була цікавість, а от з боку Джеін лилась не тільки цікавість, але й радість від такої зустрічі.

- Зізнаюсь чесно, - заговорив він вперше з моменту як вони опинились в цьому приміщенні. – не чекав, що ти розгадаєш мою нову офіційну особу так швидко. Трохи застала зненацька.

- Буду сприймати це як комплімент. – посміхнулась вона та закинувши одну ногу на іншу продовжила розмову. – У мене так багато запитань. Навіть і не знаю яке перше задати.

- У мене через годину ще одна операція. Нічна зміна трохи важка, особливо в моєму віці. І хоч я зміг зберегти молодість та силу, та все ж він дає про себе знати в плані витривалості. Тому давай поговоримо п'ятнадцять хвилин, а потім розійдемось. Можемо поговорити і в інший день, якщо будуть особливо важливі питання.

- Добре. – плеснула в долоні та влаштувалась зручніше. – Тоді два головних запитання: «Як ви дожили до наших днів?» і «Чому ви вбили та відрізали голови своїм шістьом останнім жертвам?»

- Обидва між собою тісно пов’язані. – видихнув він та розстібнув верхній ґудзик. – Тому напевно буду розповідати однією довгою промовою. Я дожив до цього дня завдяки нещасному випадку в Харбіні, під час відступу з нього. Сапери за наказом генерала підривали будівлю, а я не встиг покинути лабораторію, тому опинився під завалами. В процесі мене вдарило струмом. Сталась клінічна смерть. В себе я прийшов вже коли радянські військові діставали тіла з-під завалів. Спочатку потрапив в полон, але завдяки цій силі, що дарували мені Вищі сили, я зміг втекти та переховуватись довгий час, аж поки не осів на півострові. Повертатись в Японію не міг, там мене вважали загиблим, а вся моя родина згоріла в ядерному попелі в Хіросімі. А оскільки повертатись було нікуди, то я взяв ім’я одного з піддослідних та став жити як Ча Му Йон. Навіть одружився та зачав нових дітей. Розбудовував свою медичну компанію та проводив дослідження. Коли настав час то відійшов у тінь та «помер», а далі взяв нову особу – Ан Роун. А що стосується моїх піддослідних та їх голів, то це як раз частина моїх досліджень.

«Тобто він не перероджений як я? Все ж є інший спосіб отримати нашу здібність»

- Ясно. – Джеін піджала губи та почухала потилицю. – Тобто немає ідеологічної причини у вибірці жертв? Лише науковий чинник? Навіть трохи розчаровує.

- Так. – холодно кивнув він. – Мене цікавить мозок та гормональна система людини. Я вирішую певні проблеми людства та свої власні потреби. Боротьба за справедливість чи банальна жага вбивати це не про мене. Бачив твою роботу. В певному сенсі це цікаво і навіть корисно з точки зору соціології та біології. Ти трішки очищуєш вулиці від непотребу. Є більш цікаві та раціональні способи, проте через свою молодість та гарячість ти обрала цей. Я не засуджую, але говорю, що ти могла б зробити це більш ефективно.

- Люблю конструктивну критику. Та зараз я почула просто критику і без конкретики.

- Наступного разу можу розказати більше про можливі варіанти. А зараз пропоную задати мені ще кілька запитань та розійтись на сьогодні.

- Добре, тоді в мене ще два запитання: «Досліди якого характеру ви проводите?» та «Чи є ще подібні нам двом люди?»

- Думаю, у тебе зараз широкі знання в області медицини, проте сумніваюсь що ти зрозумієш усі аспекти. Скажу лише що мої дослідження пов’язані з нейродегенеративними хворобами. І частково з нашими здібностями. Хочу знайти спосіб модифікувати їх. А щодо подібних нам… я зустрічав свідчення в розповідях інших людей та певних письмових джерелах. Проте особисто побідного собі вперше зустрів зараз. Тебе. І зізнаюсь я частково цьому радий.

- Я теж. – посміхнулась ще ширше вона. – Але мене все ж цікавить ще одне запитання. Коли вам стало відомо про мене?

- Три роки тому. Я як раз був на конференції в Пусані та вирішив навідатися по місцям старої бойової слави. І зрозумів, що в моїй лабораторії хтось побував та забрав певні наші наробітки. Прийшлось трохи затриматись аби розібратись в цій ситуації і потім помітив, що у кількох людей була підчищена пам'ять в один і той самий період. Відновив втрачені спогади і побачив твоє лице та шкільну форму. Вирахував школу та в шкільних документах знайшов потрібну інформацію про тебе. А далі спостерігав на відстані.

- Тепер зрозуміло. А я вже думала на трупи своїх жертв та книгарня.

- Книгарня в тебе непогана, але я там брав лише книги моїх улюблених авторів. В тебе вони з’являються швидше аніж в інших. Можна сказати це твоє покликання, як і детективи.