Глава 23.

Район Сонхо поринув у нічну пітьму, навіть вуличне освітлення не надто пожвавлювало ситуацію. Але ще більш моторошно було від того, що це був поминальний вечір Мун Ган Те. Він проходив у великій залі, де зібрались родичі померлого, його колеги та однокласники. А Джеін, Ханні, Чхве Міна та Джі-У прийшли одні з найперших та допомагали рідним в побутових справах.

Атмосфера була гнітюча для більшості присутніх. У залі панувала важка тиша, яку час від часу порушували тихі ридання матері Ган Те та стримані розмови родичів. На столах стояли портрети покійного, свічки та білі квіти. Джеін стояла трохи осторонь, допомагаючи розставляти стільці й подавати воду гостям. Її обличчя залишалося спокійним і співчутливим, але всередині вона відчувала лише холодну цікавість і легке роздратування. Ган Те не заслуговував на такий кінець – він був хоч трохи дурнуватим, але точно одним із найчистіших людей у її оточенні. І саме це робило його смерть особливо образливою для неї.

Ханні трималася поруч і робила те ж саме, що й Джеін. Міна через службу змогла лиш попрощатись з покійником, після чого поїхала на виклик. Джі-У мовчки ходила між столами, допомагаючи з чаєм і намагаючись не дивитися на портрет. Коли прийшли близнюки Квон і Сухо, атмосфера стала ще напруженішою. Чемін виглядав розгубленим, Чейон – холодною, а Сухо майже одразу підійшов до Джеін і тихо запитав, чи все з нею гаразд, адже думав, що вона дійсно була засмучена смертю друга. Вона лише кивнула і відповіла стандартними словами співчуття, не даючи йому можливості торкнутися її довше, ніж потрібно. Не через сум, а через роздратування.

Після цього близнюки Квон з ним випивали в загальному залі, навіть Чемін який не надто був близьким до нього виглядав засмучени.

Поліція теж була присутня. Хван Джон Ук і Йон-У стояли біля входу, спостерігаючи за присутніми з ними певний час був доктор Чан, але лише віддав данину пошани померлому та пішов у справах. Джеін відчувала погляд Хвана, але не показувала цього. Вона розуміла, що тепер її кроки будуть під пильним наглядом поліції, оскільки особа останньої жертви була пов’язана з нею. А значить, що хоч з неї і знімуть охорону, але від їх уваги вона нікуди не дінеться.

І саме тому вона вирішила не поспішати з діями.

Коли мати Ган Те підійшла подякувати їм за допомогу, Джеін коротко обійняла жінку і тихо сказала кілька слів підтримки. У цей момент вона вже знала, що сьогодні вночі, коли охорона зміниться, вона знову вийде. Їй потрібно було особисто перевірити останні дні життя Ган Те та стоматолога. Якщо Мисливець справді почав чіпати її людей без вагомої причини, то він перестав бути просто цікавим «колегою», а стає проблемою. А проблеми Джеін звикла вирішувати.

Вона вийшла на свіже повітря та сіла на лаву, де стикнулась з трохи несподіваною гостею.

- Лі Сера?

- Привіт Джеін. – знаменита акторка та співачка підійшла до неї ближче та зняла окуляри. – Прийшла попрощатись з Ган Те.

- Не помічала, що ви були з ним близькі.

- Ми бачились не часто, але я відвідувала його ресторан. Мені подобались його страви, а ще ми переписувались і хотіли зробити колаборацію. Та схоже їй не судилось здійснитись. Спочатку через нашу заклопотаність, потім через здоров’я.

- Він був талановитим. Сподіваюсь у тебе тепер все нормально зі здоров’ям?

- В мене? – здивувалась вона. – Я і не хворіла. Якщо не брати до уваги хронічну втому та головний біль, то мене ніщо не турбує.

- Але ти сказала…

- Це з Мун Ган Те було щось не те. Деталей не знаю, але в нього були головні болі та тремор в правій руці.

- Справді? – Джеін знову здивувалась, бо не знала про це. – Я з ним майже не спілкувалась останній місяць в силу певних обставин.

- Чемін та Чейон говорили, що ти останні тижні вела обмежений спосіб життя й була під охороною поліції. Але вони не говорили через що.

- Поки не можу сказати. Але думаю, скоро її знімуть.

- Ти впорядку? – запитала Сера. – Виглядаєш більш стурбованою ніж до того як я підійшла.

- Просто втомилась. Багато думаю в останній час і багато навалилось. Не переймайся.

- Ясно. Тоді, піду всередину та віддам йому належне.

Лі Сера покрокувала всередину залишивши Джеін на вулиці зі своїми думками. За нею «приглядав» Йон-У, а по факту просто байдикував, поки Джон-Ук був чимось зайнятий в середині, а можливо просто зайшов перекусити.

- Хвороба… лікарня… - шестерні в її голові крутились з більшою швидкістю. – Якщо так подумати, то у перших чотирьох жертв Мисливця було дещо цікаве… Усі мали неврологічні проблеми… Мозок.

«Як я сама тільки не здогадалась?» – Джеін ледь посміхнулась, але прикрила рот рукою. – «Я ж сама експериментувала над людьми для своїх цілей. То чому цього не може зробити хтось інший? Особливо коли він теж психометрик».

- Треба перевірити історію хвороби Ган Те і дізнатись в яких місцях лікувались усі шестеро жертв.

Вона пішла в середину, аби трохи поговорити з родичами й колегами Ган Те та прочитати їх пам'ять. Їй треба було знати куди він ходив на прийом. А крім цього стоматолога Чона.

Врешті Джеін дізналась від су-шефа ресторану, що Ган Те записався до лікарні «Кукхва». Проте не знав чи ходив він туди чи ні.