Глава 22.

Психометрик сиділа перед великим новим екраном комп’ютера в «Кімро» та проглядала свій Архів. Вона знаходилась тут більше дванадцяти годин. Повідомила своїм підлеглим, щоб не турбували її і відбула сюди через годину після того як поговорила з Мисливцем за головами.

- Так де саме ми зустрілись? – з роздратуванням відкинулась на спинку крісла. – Ми точно повинні були пересіктись десь в минулому!

У Джеін були причини на таке роздратування. Вона проглядала всю інформацію яку зібрала по своїм жертвам, а ще по людям які були пов’язані з нею з моменту появи у цьому світі. Але її розум ні за що не зачепився. Проте зачепився за його слова під час телефонної розмови.

«Він теж психометри!» - була переконана вона. – «Він говорив про спільну силу і точно знав про мене якщо не все то багато»

В такому випадку ставало зрозуміло як йому вдалось так чисто спрацювати з 2-м та 3-м вбитим. Адже вони на момент вбивства знаходились неподалік людних місць та у відносно безпечних приміщеннях з відео спостереженням. Але жодних слідів та свідків…

Так як і після неї!

Крім того, як зрозуміла він був точно старшим за неї і скоріш за все ті четверо були не першими його жертвами. Але їй досі не зрозумілі його цілі і чому він ігнорує її.

Джеін не могла зрозуміти, що її більше дратувало. Те, що він не бажав навіть зустрітись з нею? Те, що він теж психометрик? Чи те, що він знає про неї стільки, скільки не знають інші?

- Я б змогла зрозуміти, якщо він торкнувся мене та прочитав би! – впевнено говорила вона. – Тоді б я точно прочитала його у відповідь. А значить, він «прочитав» когось, кого «читала» я, а потім стерла їх пам'ять про нашу зустріч!

Це було єдине логічне пояснення, як він міг дізнатись про неї, не привертаючи уваги самої жінки.

- Так мені треба буде передивитись щонайменше 4 тисячі людей, причому не тільки в Кореї!

Вона вже вирахувала приблизну кількість людей яким вона стирала пам'ять після того як говорила з ними особисто чи якщо вони бачили те, чого не повинні були. З них близько трьох тисяч перебувають в Південній Кореї, а інші в інших азійських країнах, кількох Європейських, а ще в Канаді та США.

- Список величенький. – цикнула вона та пішла у кімнату в якій іноді спала під час довгого перебування на своїй базі. – Мені треба поїсти і поспати. Зайва втома буде лиш заважати.

Вона так і не поїла. Втома зморила її настільки, що вона прокинулась о сьомій вечора, вже коли виспалась і зголодніла ще більше. Тому розігріла свій рамьон та повернулась у Командний центр.

Там на екрані сяяло свіже повідомлення від Ханні. Воно було надіслане на пошту від запасної електронної пошти журналістки на випадок надзвичайних ситуацій. Відкривши його, Джеін з подивом прочитала зміст й зависла:

«Привіт. Мені наш друг повідомив, що він з новим напарником їдуть до тебе. Це пов’язано з вчорашнім дзвінком твого колеги по ремеслу. Деталей не знаю. Будь обережна!»

- А поліція звідки про це дізналась? Мене слухали? – ще більше здивувалась такому повороту.

Та після глибокого осмислення вирішила все ж перевірити ще раз номер з якого дзвонив інший психометрик.

Звичайно вона мала картотеку з абонентами Південної Кореї, тому з’ясувати кому він належав для неї не було проблемою. Власником був лікар-стоматолог. Нічим ніде не засвітився і вів спокійний образ життя. Проте, коли Джеін знову перевірила його, вже використавши останні новини та Інтернет, то виявилось, що цієї як раз і помер цей стоматолог. Джеін помилилась в своїх розрахунках, думаючи, що він просто поцупив телефон чи взяв на час поговорити з нею, а потім стер про себе пам'ять.

- Телефон жертви був під рукою, коли він вбивав його. Скоріш за все, тоді був увімкнений телевізор для фонового шуму, або жертва дивилась його до моменту приходу мого колеги… Тоді виходить, Мисливця роздратувало поє повідомлення і він одразу мені подзвонив відмовивши у зустрічі. А після цього банально залишив телефон на місці, не підчистивши його. Бо і не збирався! Йому абсолютно начхати на мене і він вирішив залишити мені цей «подарунок», аби я розбиралась з ним.

«Це точно викличе певні підозри у поліції» - зрозуміла вона та почала повільно збиратись до себе додому. – «Адже цілком логічне припущення, що Мисливець за головами не міг просто так подзвонити рандомній молодій жінці по серед ночі, коли він тільки вбив якусь людину. Повинна бути причина»

- Доведеться щось вигадати. – посміхнулась вона та пішла у зовнішній світ.

Вже на поверхні, увімкнувши телефон їй почали приходити повідомлення про те, що їй писали і дзвонили Йон-У, Джон Ук та ще кілька номерів. Тому в першу чергу, вона подзвонила саме своїм «м’язам».

- Йон-У, ти мені дзвонив? Щось сталось?

- Привіт, Джеін. А ти де?

- Я біля храму в заповіднику. А що сталось? Чому зі мною усі в останній час говорять загадко і не відповідають на мої запитання?

- А хто це всі?

- Знову запитання і без конкретики для мене? – розсміялась Джеін продовжуючи грати свою роль. – Та просто… не зважай.

- Ти додому збираєшся?