Глава 20.

Нам Джеін навіть не одразу повірила своїм очам, коли розгледіла знайомі риси колишнього дрібного гангстера. Втім,  все ж його можна було впізнати. Просто додалось кілька років на лице та солідніше: дорогий костюм, акуратна зачіска, але татуювання дракона на шиї та старі шрами на руках нікуди не поділися. Його погляд ковзнув по Мінджуну, а потім повернувся знову до Джеін з явним здивуванням і теплим блиском.

- Нам Джеін… – тихо промовив він. – Ти виросла. І стала ще вродливішою. Я чув, що ти стала письменницею і навіть бачив твоє інтерв’ю, але бачити тебе наживо – це зовсім інше.

Джеін посміхнулася – м’яко, майже сором’язливо.

- А ви Пак Мінджун, якщо не помиляюся? Гендиректор «PMJTechnology». Чув про вас. Приємно познайомитись.

Він дістав з кишені свою візитівку.

- Ан Дже Сік Генеральний директор «Imugi Capital». Радий знайомству. Ви з Джеін давні знайомі?

- В певному сенсі. – відповіла вона і знову поглянула на Дже Сіка. – А ти став… соліднішим. Як життя?

- Життя… – він знизав плечима. – Після того, як ти мене тоді витягла, я вирішив, що досить жити старим життям. Тепер маю свою компанію: позики, нерухомість, інвестиції. Нічого такого, але чисто. Без старого… складного життя. Я б волів поговорити спокійно і в більш приватному місці. Не тут. Не хочу вам заважати. Можеш зателефонувати, коли будеш вільна?

- Звісно. – відповіла вона, приймаючи його візитку і для себе. – Я напишу.

- Тоді я піду. В мене ще справи. Бажаю гарного вечора.

Коли він пішов, Мінджун трохи помовчав, а потім тихо запитав:

- То це твій старий боржник?

- Щось на кшталт того. – м’яко посміхнулася жінка, ковтаючи вино. – Давня історія. Ще зі шкільних років. Ханні тобі за нього не розповідала?

- Ні.

- Ну може потім розповім якось.

Мінджун зрозумів, що зараз від неї не почує нічого, змирився та сам перевів розмову в інше русло.

Через годину, їх вечеря закінчилась. Мінджун відвіз її додому та попрощався. Хоча йому явно хотілось продовження. А коли поїхав до себе, то Джеін поїхала в Кімро.

Її не покидала думка про Ан Дже Сіка. Вона вже і забула про молодого гангстера якого врятувала і планувала зробити своїм пішаком. Його місце зайняв Лі Йон-У, який зараз служить в патрульній поліції. Проте, після свого зникнення він ніде не фігурував в спогадах інших людей чи кримінальних новинах. Єдиний раз, де вона почула про нього, це ДТП три роки тому. Та й то випадково, коли проглядала базу даних поліції. Але на тому все.

Вона й забула про плани на нього, аж поки він ось так раптово не з’явився перед нею сьогодні. Крім того, здавалось, що їй відомі всі компанії країни, але вона могла пропустити перейменування компаній і не врахувати регіональні невеликі компанії.

Трохи посидівши на своїй кухні та випивши зелений чай, Джеін зібралась все перевірити в іншому місці.

Її «Кімро», зустрів її з автоматичним освітлюванням, яке вона підключила разом з Йон-У. Психометрик пройшла в Командний центр та увімкнула комп’ютер, приступивши до перегляду свого архіву.

В ньому вона все ж знайшла, що треба. Раніше компанія «Imugi Capital» носило іншу назву «Lim Capital», і мало іншого ген директора Лім Квак Су. Він був колишнім гангстером в Ульсані. Після бурхливих 80-х та 90-х років перейшов у відносно мирний бізнес ломбардів та позик, проте два роки тому помер під час пограбування на вулиці і його компанії викупив Ан Дже Сік, а потім перейменував її.

Джеін вже розуміла, що за смертю того старого стояв її знайомий, але тим не менше перевірила деякі деталі слідства. Коли ж вдовільнилась, то почала далі проглядати матеріали з Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції, Міністерства економіки та фінансів та Міністерства торгівлі, промисловості та енергетики. Виявилось, що «Imugi Capital» привласнило без зайвого галасу та видимих махінацій купу земель, закладів та будівель по всій країні. Компанія вважається «середнім бізнесом» і поки до конгломератів не дотягує, та має власні дочірні компанії: перевізник «Imugi Trans», мережа кафе, ресторанів та харчових фабрик «Imugi Food», готелі та курорти «Imugi Hotel Resort» та будування та орендування «Imugi Building».

Вона діяла в основному в південних регіонах країни, Тайвані, Індонезії та Філіпінах, але кілька місяців тому відкрила представництво в Сеулі, причому в Каннамі.

- Мені здається, чи навколо мене постійно з’являються багатії чи багатіють мої знайомі? – задумалась вона потираючи скроні. – Невже я навіть сама того не бажаючи мотивую їх чи притягую удачу?

Вона розсміялась та продовжила гортати данні. Джеін не могла зрозуміти, як так швидко вчорашній бандит, хай і не найдурніший зміг за такий час сколотити статок та очолити цю компанію.

Інтуїція підказувала, що тут замішаний кримінал, проте явних слідів не помічено навіть її пильним  та досвідченим оком. Врешті-решт вона вирішила проглянути склад директорів та видимих топ-менеджерів цієї молодої і загадкової компанії.

І тут вона здивувалась ще більше.

Перший директор був колишнім злочинцем, якщо вірити судовим рішенням та справам які на нього завела поліція в кінці дев’яностих та на початку нульових. Він навіть три роки відсидів. Проте після того майже зник з радарів і вперше офіційно десь засвітився у Пусані чотири роки тому, коли відкрив свій клуб. Потім раптово директором «Imugi Food». Але з цим все було ясно.