Глава 19.

Довгі пальці Джеін бігали по клавіатурі набираючи швидко текст нової книги, поки з другого поверху важко спускався заспаний Чон Сухо в білому домашньому халаті який зазвичай традиційно носять в готелях. Джеін чудово відчувала його погляд та відчула, що він прокинувся, ще до того як той спустився. Утім, вона була зайнята редагуванням статті на арабській мові на замовлення від однієї компанії, тому дала йому можливість самому спуститись та вступити в розмову.

Чеболь зараз виглядав не в кращому світі, особливо його лице яке більше було схоже на перестиглий помідор, як за кольором так і за об’ємом. Він натрапив очами на кухню та мовчки пішов туди аби попити води й вмитись.

Джеін вже завершувала роботу, коли він все ж прийшов в норму та підійшов до неї.

- В холодильнику є запіканка, кімчі та холодне пиво. – промовила вона не повертаючи голову. – А на плиті похмільний суп. Я його приготувала годину тому. Знала, що знадобиться. Дай мені дві хвилини і я тобі їх розігрію, або ж щось нове приготую. Зараз можеш випити таблетки від голови. Вони поруч з чайником на блакитному блюдці.

- Дякую. – кивнув він так і не сказавши те що хотів.

Через певний час, Джеін все ж завершила свою роботу та відправила замовнику, а потім приступила до розігріву похмільного супу.

- Тебе вже не нудить? – турботливо запитала вона. – Голово не болить?

- Ні, дякую. – голос та вигляд у Сухо були трохи винуваті. – Сподіваюсь я не сильно вчора дошкуляв? Не було проблем через мене?

- Ні. – хитнула головою та більш ласкаво посміхнулась. – Ти просто перебрав та забруднив свій костюм. Він в сушилці. Тому ти спав в нижній білизні.

Брови молодого чоловіка звелись до купи. Він явно пригадував, як заблював не тільки свій костюм, але й частину одягу Джеін та підлогу у вітальні. Проте, вона не подавала виду, аби зберегти йому лице та не змушувати червоніти.

- Ясно.

- А як в цілому?

- Вже не нудить. – посміхнувся він. – Дарма вчора налягав на віскі.

- Я не про твій фізичний стан, а про душевний.

- Душевний? Ех… ти вже знаєш за Марію? І хто розповів?

- Ти. – збрехала вона. – Ти вчора поки не влігся мені кілька разів розповів за неї і за те, як злий на неї через її слова про твою брехливість.

- Ясно. – схилив голову потираючи її. – Якщо чесно, мені соромно, що ти бачиш мене таким.

- Ми ж друзі. Я завжди рада тебе вислухати. Не факт, що зможу допомогти чи щось порадити. Але завжди буду намагатись зробити щось, що покращить хоча б в душевному плані.

- Друзі… - ці слова знесли з його уст посмішку.

«Так бентежить, що ти для мене в френдзоні? Через почуття до мене? Чи через банальне чоловіче его?»

Він хотів ще щось сказати, але в цей момент Джеін прийшло повідомлення від Мінджуна з проханням зустрітись. Телефон лежав поруч з ними і повідомлення він побачив одразу. А те, що воно було від чоловіка, ще й з сердечками та смайликами, його зацікавило. Вона це одразу підмітила і одразу потягнулась за смартфоном додавши ніжно:

- Мінджун. – це слово було проговорено настільки лагідно, що Сухо аж мимоволі скривився. – Вибач, я відійду на хвилину. Треба переговорити.

- Так.

Джеін навмисне пішла у свою кімнату та зачинила двері, але не дзвонила, а просто переписувалась з Пак Мінджуном. Він хотів запросити її сьогодні на вечерю та обговорити співробітництво. Вона погодилась, та навіть пообіцяла пошукати для його компанії хороших спеціалістів на постійну кадрову основу серед філологів. Вони обмінялись ще кількома повідомленнями після чого Джеін написала Джі-У з проханням зустрітись, аби поговорити. Почекала ще кілька хвилин, а потім нарочито усміхнена та задоволена спустилась вниз, де Сухо вже сидів одягнений в свій вчорашній одяг.

Не потрібно було мати великий досвід психолога чи знати довго Сухо, аби зрозуміти, що йому кортіло дізнатись про що вона з Мінджуном бесідувала. Ревнощі його з’їдали.

- Вибач. Сподіваюсь не скучав без мене?

- Ні. А хто це був? Пак Мінджун? Той Гендиректор ІТ-компанії на відкритті якої ми були?

- Так. А чого питаєш?

- Він тебе хоче переманити до себе? Посаду пропонував?

- У вас з ним одні й ті самі питання. – розсміялась вона та підперла щоку долонею. – Не хвилюйся я не піду працювати на твоїх конкурентів чи ще на когось. Я вільна пташина.

- А може все ж передумаєш…

- Ні! – одразу перебила його Джеін. – Не передумаю. Та й навряд зі зміни мого рішення вийде щось хороше. Давай краще будемо на рівні друзів та старих хороших однокласників?

Сухо відвів погляд, намагаючись приховати, як його щелепа мимоволі стиснулася. Він повільно поставив чашку з водою на стіл та провів пальцями по волоссю, ніби намагаючись зібрати свої думки.

- Мінджун… – повторив він ім’я, ніби пробуючи його на смак. – Взагалі-то, я бачив, як він на тебе дивився на відкритті свого головного офісу. Так на простих подруг не дивляться. Повір на слово. Ти впевнена, що між вами нічого немає? Просто «старий однокласник»?