Глава 17.

10 березня 2014 рік, район Кванак, м. Сеул.

Посеред гамірного кварталу, наповненому вивісками бутиків, майстерень, ресторанів та компаній різного, ховався «Білий лист». Це був книжковий магазин, що скидався на тихий оазис знань посеред міських джунглів. І сильно виділявся серед інших закладів в цьому кварталі на стику районів Кванак та Каннам.

Він не був велетенським, як ті багатоповерхові книгарні в центрах торгівлі, та й не крихітним, як затишна крамничка букініста десь в Куро чи провінційному містечку. Середній, але просторий завдяки правильному світлу та високим стелям, він зустрічав відвідувача приємним запахом свіжого паперу та дерева. Стеля була оздоблена матовими панелями, що розсіювали м'яке біле сяйво, а підлога зі світлого дуба злегка відлунювала під кроками. Уздовж стін, немов вартові, височіли полки з незвичайним дизайном – деякі з них, здавалося, пливли в повітрі, підвішені на майже невидимих тросах.

Тут були цілі острови, присвячені корейській поезії, світовій класиці, сучасному роману, а також несподівані секції – ілюстровані путівники Сеулом, філософія Сходу в перекладах і навіть полиця з європейськими коміксами, що сусідила з томами з історії дизайну. Крім корейської літератури тут були збірки творів Нобелівських лауреатів літератури, класиків світової літератури, переклади найприбутковіших та популярних книг сьогодення та навіть комікси з різних країн. У глибині залу, за легкою скляною перегородкою, ховався невеличкий простір для презентацій – місце, де нові книжки, ще з ароматом друкарською фарбою, знаходили своїх перших читачів. Там стояли прості білі крісла, утворювали півколо перед невисокою сценою, а на стіні висів екран, який використовували радше для атмосферних заставок, ніж для гучних доповідей.

Але справжньою перлиною «Білого листа» були куточки для читання: широкі дерев'яні підвіконня, встелені м'якими подушками, декілька затишних крісел із високими спинками, що тулилися до вікон, та навіть одна довга лава під самою стелею, на яку треба було підніматися сходами, – звідти відкривався вид на весь магазин. Тут панувала та особлива тиша, яка не була порожньою: вона була наповнена шелестом сторінок, тихим гомоном кавової чашки десь біля стійки та важливим відчуттям, що час сповільнився, даруючи змогу загубитися між рядками книг, яких у цьому світлому, просторому й затишному магазині було безліч – від суворої сеульської буденності.

Саме сьогодні в залі для презентацій сиділа молода дівчина, яка представляла свою книгу в жанрі детектива. Вірніше вона презентувала новий тираж вже популярного в народі бестселера «Я бачу більше» під авторством Нам Джеін. Детектив, який за словами авторки був створений по мотивам діяльності реального серійного вбивці «Єдинорога». Ідея була перероблена під реалії Лос-Анджелесу та змінена стать головного героя, оскільки їй було легше писати від жіночої особи.

Це була вже не перша її робота представлена публіці. Але вона була найприбутковішою. До цього Нам Джеін видала збірник дитячих казок «Біла сова», збірка оповідей «Записки студентки» та роман «Гра Кальмара» в двох томах.

Вона закінчила з презентацією та почала автограф-сесію з фанатами. Вона підписувала книги та фотографувалась з шанувальниками. Навіть отримувала подарунки у вигляді іграшок та подарункових наборів солодощів.

Автограф-сесія майже закінчилась, коли черга дійшла до одного невисокого молодого чоловіка її віку. Вона кліпнула двічі, а потім посміхнулась та невпевнено запитала:

- Пак Мінджун? Це ж ти?

- Пам’ятаєш старих однокласників? – блиснув він окулярами в тонкій сріблястій оправі. – Хоча про що я? У тебе пам'ять краща ніж будь в кого з моїх знайомих.

- Мінджун. – вона не стрималась і встала аби обійняти його. – Я так давно тебе не бачила. Ледь впізнала.

- Я теж за тобою скучав. – обійняв її у відповідь і притиснув до себе дужче. – Пройшло дев’ять… майже десять років.

- Як ти поживаєш? – вона оглянула молодого чоловіка з голови до ніг та поправила краватку. – Добре виглядаєш. Значить ті чутки, що ти зайнявся бізнесом не брехали?

Пак Мінджун дійсно виглядав презентабельно в дорогому італійському костюмі та пальто поверх нього. На лівій руці був «Ролекс», на руках кілька перснів, а темно-каштанове волосся зализане назад. А від самого несло дорогими французькими парфумами.

- Зараз. – він на секунду відсторонився та дістав з внутрішньої кишені візитку. – Представлюсь наново – Генеральний директор «PMJTechnology» Пак Мінджун. Радий зустрічі.

- Мінджун, - Джеін знову обійняла його трохи збивши серйозний настрій. – вітаю з успіхом. Я навіть не очікувала, що ти так швидко досягнеш успіху. Хоча ти в комп’ютерах розбирався куди більше ніж я чи хтось з наших однокласників.

- Це довга та цікава історія. – він озирнувся на інших фанатів, які смиренно чекали своєї черги та посміхнувся Джеін. – Але розповім трохи пізніше, почекаю тебе, поки завершиш автограф-сесію. Буду в читальному залі.

- Добре. Постараюсь швидше закінчити.

Через півгодини, вони обидва були вже в читальному залі, сидячи один навпроти одного. Працівниця книгарні принесла їм каву та пішла у своїх справах, залишивши письменницю та її колишнього однокласника.

- Тепер і ти бізнес-леді. – промовив Мінджун озираючись. – Я стежив за колишніми однокласниками… трошки. І був приємно здивований, коли дізнався, що ти розжилась не тільки власним будинком в Сеулі, але й нерухомістю. Причому ще до того як стати повноцінною письменницею.