Глава 12.

Лі Санхьон був в жалюгідному моральному стані.

Він сидів на холодному бетонному березі річки Ханган, далеко від вогнів мостів і нічних прогулянкових зон, які так обожнювали молоді парочки. Це була одна з причин, чому він був тут, а не дивився на щасливі обличчя інших молодих людей.

Пляшка дорогого віскі вже була наполовину порожня, а друга стояла поруч, ще невідкрита. З закусок був лише один батончик, який він давно з’їв, а обгортку кинув під ноги. Холодний вітер з річки продирав до кісток, але Санхьон майже не відчував холоду. Всередині нього палав пекельний вогонь – суміш люті, ганьби та глибокого, ниючого болю.

Перед очима знову і знову спливала та сцена, свідком якої став він та уся родина Лі. Його дівчина та фактично наречена, з якою він мав одружитися за домовленістю сімей після завершення навчання, зрадила йому. Старша невістка рано вранці повернулась додому і застала напівголу Мінджі в ліжку свого чоловіка. Вона здійняла крик та істерику, адже кохала свого чоловіка і була йому вірною.

Санхьон тоді не одразу зрозумів, що відбувається і підбіг на весь хаос останнім. Крики матері, рев батька, битий посуд та лайка невістки зустріли його, коли нога переступила поріг кімнати Чан Хо. І хоч похмілля гальмувало його мозок, але було достатньо кількох секунд на озирання та кількох фраз невістки.  удар, який він завдав Чан Хо, і той брудний, спітнілий та перекошений від злості вираз обличчя брата.

«Я не винен. Вона сама до мене прийшла! Я нічого не пам’ятаю. Якби ти був нормальним чоловіком, то вона не всілась би на мій член!»

Після чого почалась повноцінна бійка, де вони ледь не вбили одне одного. Дядько та батько з прислугою рознімали їх. А після почалось коло сварок між невісткою та його батьками, з його дівчиною, з дідом, зі сватами, потім знову з Чан Хо…

Санхьон глухо засміявся і зробив ще один великий ковток. Сміх вийшов більш гірким ніж алкоголь який він поглинав аби забутись. Він знав, що брат бреше. Чан Хо завжди брав те, що хотів. Але це вже не мало значення. Скандал вибухнув у самій серцевині сімейства Лі. Дідусь був у люті. Мати плакала. А він… він просто послав усіх до біса та пішов геть.

Кілька днів він вештався по нічним клубам та готелям з різними компаніями, забивши на університет та навчання. Його зрадили вкотре. І на цей раз дівчина в яку він почав закохуватись. А причиною краху його особистого життя виступив власний старший брат, який вже роками отруює йому життя своїми витівками.

Хоч Санхьон і здавався холодним та без емоційним, утім він таким ніколи не був. Він був флегматичним – це правда. Утім, ніколи не ставився байдуже до більшості речей, які відбувались в його житті.

Він сидів тут уже третю годину, дивлячись на темну воду знаменитої річки, яка байдуже несла свої води повз нього. Телефон давно вимкнений, аби дзвінки від батька чи матері не діставали. Ніхто не знав, де він. І це було добре.

- Суки… - тихо прошепотів Санхьон, стискаючи пляшку так сильно, що кісточки пальців побіліли. – Ви всі суки!

Він не помітив, як за його спиною, трохи вище по схилу, з’явилася тиха жіноча постать. Джеін стояла нерухомо, спостерігаючи за ним. Легка посмішка торкнулася її губ, але до того як вона підійшла, змінила її на маску здивованої дівчини.

- Санхьон… це ти?

Він озирнувся назад і прокліпавшись глянув на неї. Довелось кілька секунд згадувати хто перед ним, аж поки хлопець не посміхнувся однокласниці:

- О! Нам Джеін. А ти чого тут ходиш в таку пору?

- Я поверталась з дитячого притулку. Навіщала малечу та своїх старих опікунів. Хотіла на нічний ринок зайти, а тут ти по дорозі.

Вона підійшла ближче та присіла поруч.

- Що з твоїм обличчям? Ти вскочив у бійку?

Санхьон мовчав кілька секунд, дивлячись на темну воду. Потім глухо хмикнув і зробив ще один ковток прямо з пляшки.

- Можна й так сказати. – його голос був хрипким і втомленим. – Бійка з власним братом у нас вдома. При всій родині… Я думав, що вб’ю його прямо там за те, що він накоїв.

- А що він зробив?

- Цей покидьок… - залишки гордості не дозволяли йому викласти от так усе просто. – Чан Хо, вкотре довів, що він покидьок.

- Я б хотіла тебе вислухати. Мені і самій стає легше дихати, коли у скрутну хвилину є кому сказати те, що турбує. Проте інколи, важко зізнатись просто в тому, що тобі боляче. Якщо ти не знаєш з чого почати говорити, то можеш з того, що було перед цим. А далі думаю, справа піде легше. Але якщо тебе бентежу я і ти не можеш відкритись мені, то я можу просто посидіти поруч з тобою, аби ти не був самотній.

- Справа не в тобі. – гірко посміхнувся Санхьон. – А в тому, що я і не звик розповідати комусь про те, що відчуваю.

- Шлях в тисячу «лі» починається з одного кроку. – згадала знамениту китайську приказку. – Пам’ятаєш?

Він кивнув та почав коротко, без аморальних деталей, розповідати про те, що сталося. Спочатку про ювілей діда, а потім про зраду нареченої, про істерику невістки, про бійку з Чан Хо, і про те, як весь маєток Лі перетворився на поле бою та скандалів між усіма. Говорив рівно, без емоцій, ніби розповідав про чужу історію. Але пальці, що стискали пляшку, тремтіли.