Глава 10.

Нам Джеін йшла сама пізно увечері по парку дивлячись у ясне нічне небо, де відображались зірки та півмісяць. Повітря було холодним і свіжим, а кроки лунали тихо по вологій стежці.

Вона не поспішала. Ця прогулянка була потрібна їй, щоб упорядкувати думки після напруженого дня після занять в університеті та своїх регулярних дослідів в «Кімро». На ходу вона розминала плечі, шию та руки не збавляючи темпу.

За її спиною, на відстані кількох десятків метрів, рухалась безшумна тінь. Чоловік йшов безшумно, тримаючись у темряві поміж деревами. Він вже кілька хвилин спостерігав за нею, наче оцінюючи.

Джеін чудово відчувала цей погляд, але не прискорювала кроку. Вона просто йшла далі, ніби нічого не помічала.

Через певний час, чоловік почав наближатися, а в руці з’явилася шовкова хустка, просочена сильним снодійним. Він знав, що дівчина молода і спортивна, тому діяти треба було швидко і точно. Відстань між ними скоротилася до десяти метрів.

Джеін все ще йшла мовчки, не обертаючись. Вона чула його кроки – важкі, але спроби бути тихим видавали його. Легка посмішка торкнулася її губів у темряві. Вона дозволила йому підійти ще ближче.

Раптом чоловік кинувся вперед.

Сильна рука обхопила її ззаду, а інша притиснула до обличчя просочену хустку. Гострий, солодкуватий запах ударив у ніс. Джеін вхопилася за його руку, другилась, але тіло вже почало слабнути. Коліна в неї підігнулися, а через кілька секунд вона заплющила очі та обм’якла остаточно.

Чоловік посміхнувся та підхопив її непритомне тіло, озирнувся навколо і швидко потягнув до своєї автівки, яка стояла за парканом парку. Він закинув її на заднє сидіння, накинув ковдру і сів за кермо. Машина тихо завелася і виїхала з району Кванак, прямуючи за межі Сеула.

Через сорок хвилин автівка зупинилась біля покинутого будинку на околиці, далеко від будь-яких асфальтованих доріг. Чоловік виніс її всередину, де панувала темрява, запах старої цвілі та пилу.

Він поклав її на старий матрац у підвалі, зв’язав руки і ноги тонкою мотузкою, а потім сів поруч, важко, але тим не менше задоволено дихаючи.

- Ти прекрасна ціль.

Він облизав пересохлі губи та встав в повний зріст, після чого підійшов до шухляди та став діставати обгорнуті в скатертину предмети, перекладаючи їх на стіл.

- Я взагалі-то збирався взяти іншу… - говорив він Джеін – але ти мені так сподобалась. Така мила… така праведна… чиста… Я давно таких не зустрічав. Ледь себе стримував в процесі спостережень за тобою. Але впевнився, що саме ти мені і потрібна.

Ще хвилину, він розкладав інструменти на столі, бережливо поправляючи, аби все лежало гарно та рівно, а після почув шурхіт та задоволений голос дівчини:

- Ти прекрасна ціль.

Він швидко розвернувся та побачив безумний погляд жовтуватих очей, які наче палали вогнем і посмішка, яка лякала. Мотузки були розрізані та лежали в купці поруч з місцем де вона лежала.

- Знаєш, взагалі-то, я збиралась взяти іншого чоловіка для своєї першої роботи в цьому світі. Але один поліцейський все зіпсував і натомість замість морального вдоволення отримала якесь звання «відповідальний громадянин» та грамоту від мерії. Проте… коли побачила тебе в своєму архіві… ти такий бридкий… такий гріховний… брудний… В мене давно таких не було. Ледь стримувала свої бажання, поки ти стежив за мною. Якби ж ти знав, як мені було важко ці три тижні.

Вона облизалась наче лисиця, яка дісталась курятника, і до чоловіка одразу дійшло, що слід діяти.

Він вхопив обома руками її за шию, але на цьому зупинився. Його погляд закляк, а Джеін дістала з кишені та одягла медичні рукавички.

- В тебе такі гарні очі. Єдине, що в тобі є гарного.

Психометрик ніжно провела пальцем по його скроні, щоці і підборіддю. Солодкі спогади для чоловіка, який викрадав людей, частіше молодих жінок чи літніх людей, аби розчленувати тіла та з’їсти їх серця. Хворий мозок канібала переконував свого власника, що вони будучи чистими серцем допоможуть йому потрапити в Рай. Принаймні так він говорив кожній жертві і дякував наостанок їм за свою роль в його житті.

«Яка цікава фантазія» - відмітила про себе Джеін зайшовши йому позаду. – «Треба буде пошукати в науковій літературі схожі випадки. Треба дізнатись, що про це думає клінічна психіатрія»

Вона присіла та почала обережно общупувати його стегна.

- Хм. Повинно вийти одразу з двома. – дістала з внутрішніх кишень два маленьких тазери та прицілилась. – Ну, розпочнемо веселощі.

Притиснувши тазери до м’язів, пустила струм і тіло затряслось. Воно завалилось вперед, розбиваючи ніс та підборіддя об підлогу. Стегна напружились ще більше, а через дві секунди почувся хрускіт в правому стегні та крик чоловіка.

- Невже я трохи промахнулась? – здивувалась Джеін та оглянула ногу. – Спробуємо ще раз.

- Що… що ти робиш? – чоловік повернув голову та розплакався майже за секунду, коли знову побачив її лице. – Навіщо?

- Що роблю? А! – до неї наче тільки дійшов сенс його слів. – Зараз поясню… Те місце, куди я тебе вдарила струмом називається – чотириголовий м'яз стегна, або ж як його частіше називають квадрицепс. Це найсильніший і один з найбільших м'язів людського тіла, розташований на передній поверхні стегна. Він відповідає за розгинання ноги в коліні та бере участь у згинанні стегна. Цю інформацію можна прочитати в будь-якій енциклопедії чи почути від спортсменів. Це не секрет. Але от що цікаво і важливо. Коли настає сильна судома, наприклад як від удару струму, то цей мяз напружується так сильно, що ламає сам стегнову кістку. Я хотіла тобі обидві зламати, але схоже з лівою ногою трохи промахнулась. Вибач, зараз спробую ще.