Глава 4.

6 березня 2005 року, район Каннам, м. Сеул.

Нам Джеін та Кан Ханні вийшли з автобусу і одразу кинули погляд на шкільний комплекс в п’ятдесяти метрах від них. Це була їх нова школа – Старша школа «Хваран». Вона була однією з найелітніших в місті. Тут навчались не тільки найкращі учні та медалісти різноманітних шкільних конкурсів та спортивних змагань, але й діти багатіїв, чиновників, політиків та знаменитостей різного рівня.

Підходячи ближче, Джеін побачила більш чітко місце де вона проведе наступні три роки свого життя перед вступом в університет. Територія школи була в кілька разів більшою за ту де вона вчилась раніше, хоча учнів тут було менше. Принаймні це вона вже точно знала.

За готичними, але тим не менше гарними залізними воротами знаходився справжній маленький світ. На головній площі вже зібралося кілька сотень учнів у новенькій формі. Темно-синій колір, білі сорочки, дорогі шкіряні сумки та акуратні зачіски. Джеін помітила, як деякі дівчата оцінюють одна одну поглядами – швидко, гостро, та майже професійно. Наче вони тут були на показі мод.

«Як і думала. Тут уже не просто школа, а маленький ринок зі статусами зв’язками та інтригами» - подумала вона.

Ханні нервово стиснула ремінь своєї сумки і тихо промовила:

- Джеін тут все таке… інше. Я почуваюся ще більш чужою ніж розраховувала.

Джеін повернулася до неї і м’яко посміхнулася – тією самою посмішкою, яку відпрацьовувала роками.

- Не хвилюйся. Ми в будь-якому разі будемо для більшості чужачками та вискочками які тут просто через олімпіади. Тому будемо триматись разом. Ти зі мною, а я завжди знаю, як себе вести. Просто спостерігай і посміхайся, а решту зроблю я.

Ханні кивнула, трохи розслабилася. Для неї ці слова вже давно були чимось на кшталт молитви, що заспокоювали.

Обидві дівчата дійсно були переведені сюди через успішність в своїй школі. Джеін за попередні три роки виграла три міжнародні олімпіади з: географії хімії та біології. Крім того, в минулому році стала чемпіонкою з бігу на середні дистанції в провінції. А Ханні в минулому році виграла не в останню чергу завдяки заняттям та підтримці подруги, здобула перемогу в змаганнях з англійської мови. А крім того у попередні роки вигравала чи займала призові місця в змаганнях з корейської мови та літератури.

Вони пройшли через ворота. Джеін відчувала на собі десятки поглядів. Деякі – байдужі, деякі – зацікавлені, а деякі – з легкою зверхністю.

- Здається це сироти з притулку про яких говорили. – почулось збоку групки дівчат.

Тут така інформація розлетілася швидко. Психометрик це передбачала і не переживала за це.

Біля центрального входу стояв директор школи – високий чоловік середніх років з акуратною сивиною і холодним, професійним поглядом. Поруч з ним – кілька класних керівників.

Коли Джеін проходила повз, директор на секунду затримав на ній погляд. Вона вклонилася чітко і шанобливо, як і годиться слухняній та скромній учениці.

Всередині школи панувала атмосфера контрольованої розкоші. Широкі коридори, великі шафки, навіть запах – не типовий шкільний, а легкий аромат дорогого мила і елітного дерева. На стінах висіли портрети випускників, які стали відомими політиками, бізнесменами та вченими.

Джеін йшла і спокійно оцінювала нове поле інтелектуальної битви.

«Тут більше грошей. Більше амбіцій. Більше прагматизму. Та більше слабкостей, які можна використати» - Вона зиркнула на Ханні, яка йшла поруч, намагаючись не відставати. – «І тут я нарешті зможу почати збирати справжніх ляльок.»

Коли вони підійшли до дошки з розкладом і списками класів, Джеін ледь помітно посміхнулася.

- Клас 10-1. – прочитала Ханні. – Нам сюди.

- Так. – кивнула Джеін і зайшла першою. – Доброго дня вчителько Лі.

Вже знайома їм вчителька, яка була їх класною керівницею попередні три роки озирнулась і посміхнулась. Вона явно не знала що її колишні учениці знову будуть навчатись під її крилом.

- Джеін! Ханні! Так ви тепер тут теж будете?

- Так. – відповіла за обох Джеін підходячи ближче. – Міська адміністрація направила нас сюди. Ми ж вибороли призові місця на міжнародних і національних олімпіадах.

- Рада це чути. Я теж тепер буду тут працювати. Ще не встигла перевірити список своїх учнів. Сідайте за вільні місця. Скоро почнеться урок.

Джеін зі своєю «тінню в окулярах» пройшла в кінець класу та зайняли останні місця біля вікна. Інші на них майже не дивились. Хоча кілька зацікавлених і трохи роздратованих поглядів вона помітила. Це були фіналісти національних змагань яких вона обійшла в минулі роки. Їх вона вже знала і перевірила давно психометрією. Але тепер їй треба буде це зробити і з іншими учнями та вчителями нової школи.

Класна керівниця, стала перед дошкою і м’яко проговорила:

- Добре, що всі зібралися. Сьогодні перший день, тому будемо знайомитися. Прошу кожного по черзі вийти і коротко розповісти про себе.