Глава 1.

Лос-Анджелес завжди був доволі специфічним містом і зі своєю кримінальною історією. Хоч в ньому було лише приблизно 70-80 тисяч поліцейських, проте членів різноманітних банд було в кілька разів більше. Поліції «Міста Янголів» доводилось багато працювати аби забезпечити безпеку громадян і вони виконували свою роботу добре. Принаймні років п'ятнадцять тому детектив Картер так думав.

В 2025 році з’явилось тіло молодої жінки, у якої вирізали очі. На тілі майже не було слідів насильства, якщо не рахувати сліди на колінах. Після розтину стало зрозуміло, що організм був отруєний суміщу кількох нервово-паралітичних речовин. Спочатку поліцейські та громадськість думали, що це якась помста і шукали особисті мотиви, але не підозрюваних ніяких слідів, щоб могли розкрити цю справу.

Ліам Картер тоді лише перейшов з рангу «новобранець» в ранг повноцінного копа і перший же день в новому статусі йому приніс тіло тієї жінки. Розслідували діло детективи, проте нічого не знайшли і Ліам майже забув ту жахливу картину, проте пройшло два місяці і в сусідньому кварталі знайшли вже тіло чоловіка років п’ятдесяти з такими ж самими слідами, але вже була нова суміш отруйних речовин, котрі нашкодили людині. Тоді почали вперше говорити про те, що у них завівся серійний маніяк. Але на носу були нові вибори і нікому не хотілось зайвого галасу.

Проте, пройшло ще три місяці і була нова жертва, якою стала помічниця окружного прокурора, після чого ЗМІ та народ вибухнув чутками, здогадками та теоріями. Вже не було сумніву, що в Лос-Анджелесі завівся серійний маніяк. ЗМІ дали йому прізвисько «Безокий». Ніхто не знав чому саме головна зброя вбивці це отрута і чому він вирізає очі, утім перед поліцією знову постала нелегка задача. Знову ніяких слідів, знову немає явного зв’язку між жертвами окрім того, що вони усі жителі міста.

Четверту жертву знайшли вже в Беверлі-Хілс, нею був мультимільйонер, вбитий та позбавлений свого лиця та очей. А через два тижні була п’ята жертва – топ модель, котру вбили в її ж будинку. Суспільство було стривожене через нахабство вбивці та бездіяльність поліції. Хоча вони намагались знайти винуватця цих злодіянь. Робили психопортрети, але кожне вбивство змінювало психопортрет і вже після шостої жертви, людям та й поліцейським почало здаватись наче в них діє високоорганізована група психопатів, котра вбиває людей таким жахливим способом.

Пройшов рік і ніяких вбивств не було. Суспільство і навіть поліція трохи забула за неї, але несподівано на Різдво знаходять вбитого вже кандидата в мери міста і після цього за «Безоким» почали полювати всерйоз і до цього долучилось ФБР.

Утім і цього виявилось замало, аби знайти серійника. Першою жертвою після кандидата в мери став… детектив ФБР, котрий прилетів з Куантіко до Лос-Анджелеса аби знайти психопата. Тепер вже вся країна відстежувала події в цьому місті і «Безликий» не забарився з підгодовуванням публіки своїми діями.

Кожного місяцю протягом року в середині кожного місяця він когось вбивав. Це були: чоловіки, жінки, молоді, старі, білі і «кольорові». Та навіть матеріальне положення з сексуальною орієнтацією в них були різні. Нічого спільного і майже ні в кого не було чогось спільного. Його почали називати «ідеальним серійним маніяком».

Потім він пропав на рік від чого суспільство трохи заспокоїлось, а поліція з ФБР навпаки напружились, адже відчували, що «Безокий» не зав’язав і навряд помер чи вскочив у якусь халепу. Ні. Він не вбивав лише з однієї йому відомої причини.

І вони тут не помилились. В 2028 році він залишив їм тіло безпритульного в Сан-Дієго. Спочатку усі подумали, що маніяк переїхав туди, але нове тіло знайшли в Сакраменто через три тижні, а ще через два тижні вже в Чайнатауні в самому Лос-Анджелесі.

«Безоким» тепер полював де йому хотілось і ніхто не міг його зупинити. Досі він не залишав жодного свідка, жодного ДНК, жодного сліду, котрий дав би їм щось зрозуміти про його особистість. І це лякало багатьох.

Періодичність змінилась, як і географія. Між вбивствами могло пройти два тижні, а могло і два місяці. Вони не припинялись, як не припинялись докори від суспільства в бік спеціальних служб. Вони хоч і знаходили підозрюваних, та усі були липовими «Безокими».

Пройшло кілька років в такому темпі і вже патрульний офіцер Ліам Картер став детективом Картер та взявся за цю справу. Йому хотілось завершити серію вбивств, проте не щастило ніяк. Аж поки на десятому році «ювілею» серійного вбивці не сталось дещо несподіване. Поруч з місцем чергового вбивства знайшли свідка, маленьку дівчинку, котра в ту допливу ніч втекла з дому через домашнє насильство і ховалась поблизу покинутої фабрики де сталось вбивство. Вона не бачила обличчя вбивці, проте чула голос і статуру. І виявилось, що «Безокий» насправді жінка.

Це викликало фурор і перегляд усіх вбивства предмет можливих зачіпок. Слідчі прийшли до думки, що вбивця дійсно жінка і навіть знайшли в матеріалах минулих справ зачіпки, котрі вказували на це, але через упередженість до феномену серійних вбивць думали, що це чоловік і не правильно трактували деякі речі. Все ж упередження щодо жінок в кримінальному світі були сильні і появу на "єдинорога", а саме так називали жінок-серійниць ЗМІ та поліція, не розраховували.

Після цього відкриття і його оприлюднення вбивства припинились на два роки. Картер вважав, що вбивця хотіла, аби галас трохи вщух і поліція з іншими службами розслабились, проте він тримав руку на пульсі і не прогадав.

Через два роки почались нові вбивства по всій територію штату і це ускладнило процес слідства. Проте знаючи, кого приблизно вони шукають, коло пошуку поступово звужувалось. І врешті решт прямо на місці злочину, коли вона вже вбила та вирізала очі своїй 77-й жертві її затримав детектив Картер, котрий приїхав на виклик на шум і в ході погоні підстрелив серійну вбивцю.

Вона лікувалась в лікарні під пильним наглядом і за весь час жодного слова не промовила. А тепер сиділа тут перед ним.