Глава 18.1

Елоїза

Я буквально влетіла в нашу кімнату й миттєво замкнула двері, бо боялася, що мій вовчик не встоїть на місці й таки кинеться за мною після тієї витівки біля воріт. Міа перелякано підскочила з ліжка, ошелешено втупившись у мене.

​— Ти чого? Що сталося? — вона кинулася мені назустріч.

​— Міа… — замість відповіді я схопила її в обійми й почала кружляти по кімнаті.

​— Еллі, ти мене лякаєш! — прохрипіла вона, намагаючись вирватися з моїх занадто міцних обіймів.

​Я нарешті відпустила її та впала на ліжко, широко всміхаючись стелі. Щастя просто розривало мене зсередини, хотілося кричати на весь світ і танцювати до ранку. Ще ніколи в житті я не відчувала нічого подібного.

​— Я чекаю на пояснення. Що, в біса, коїться? — Міа підповзла ближче і вмостилася поруч на ковдрі.

​— Дивись, — я сіла й повільно відтягнула бретельку сукні, оголюючи ключицю.

​Очі Мії ледь не полізли на лоб. Вона завмерла, не сміючи навіть дихнути.

​— Це... що це? — шоковано прошепотіла вона.

​— Мітка істинності, — гордо відповіла я.

​— Але ж... вона з’являється тільки тоді, коли пара по-справжньому закохується! Нам сьогодні історик про це цілу лекцію прочитав, — вона все ще не вірила власним очам. — Еллі… невже?

​— Так, я закохалася. Більше не могла опиратися цьому зв'язку, він тягнув мене до нього з першої хвилини. Я просто відпустила минуле, Міа. Воно ніколи не зробило б мене щасливою... тільки майбутнє... разом із моїм вовком, — я прикусила губу, намагаючись стримати щасливі сльози, що підкочувалися до очей.

​— Так, а тепер розповідай усе! — Міа вперлася ліктем у матрац і вичікувально глянула на мене. — Я чекаю!

​І я здалася. Виклала все, про що так довго мовчала: про зустріч у кафе, про той напад мерзотників у парку, про наше побачення в подобі вовків і про те, що Кайан мусить терміново повернутися додому. Міа слухала, затамувавши подих, і не перебила мене жодним словом, поки я не закінчила свою розповідь.

​— Оце так історія кохання! — захоплено протягнула подруга. — Ти справді щаслива, Еллі?

​— Так. Тільки… в мене дуже погане передчуття через цю вимушену розлуку. Я боюсь, що можу більше ніколи його не побачити, — на очі знову навернулися сльози. Міа миттєво притягла мене до себе й міцно обняла.

​— Все буде добре. Він обов'язково повернеться, а потім — весілля, вовченята...

​Я підняла на неї шоковані очі. Міа, побачивши мою реакцію, весело зареготала.

​— Я якось зовсім не подумала, що можу стати матір’ю вовченят, — приголомшено промовила я, а потім ледь чутно додала: — Сподіваюся, ми сьогодні одного з них не "зробили". Я до такого ще зовсім не готова.

​— Що?! Ви робили… ну… це?! Цього ти мені не розповіла! — обурено вигукнула вона, мало не підстрибнувши на ліжку.

​— Ну, якось ніяково було ділитися такими подробицями... Так, це сталося. Сьогодні в лісі. Власне, після цього й з’явилася мітка, — я закрила обличчя руками, бурмочучи крізь пальці від сорому.

​— Оце так! І як воно? Так само, як пишуть у книжках? — зачаровано прошепотіла вона, подавшись уперед.

​— Набагато краще, ніж у тих твоїх збочених книжках, — відповіла я їй і нарешті щиро засміялася, відчуваючи, як напруга остаточно зникає.