Глава 14.1

Кайан

Ранок зустрів мене не надто привітно, попри вчорашнє побачення. Ми проводимо разом надто мало часу. Зазвичай, коли перевертень зустрічає свою істинну, вони не розлучаються майже цілодобово, поки не з’являться почуття, а за ними й мітки. Вони не чинять спротиву, а навпаки, роблять усе можливе, щоб якнайшвидше з’єднатися в одне ціле.

​Але у нас зовсім інша ситуація. Елоїза відкидає будь-які почуття до мене. Вона боїться, ігнорує і заперечує те, що вже зародилося в її серці. Єдина гарна новина — вона нарешті готова вислухати. Проте я впевнений, що її реакція на правду буде, м’яко кажучи, неоднозначною. Вона вже здогадалася, що її стан пов’язаний зі мною, тож відкладати пояснення більше не можна.

​Я відчував дику слабкість і тягучий біль у м’язах. Якщо мені так важко, то Елоїзі зараз ще гірше. Я не чекатиму вечора. Невідомо, що може статися до того часу. Вона не перевертень, тому я не знаю, як відреагує її тіло. Треба йти до неї негайно. Байдуже, як це виглядатиме з боку і які правила я порушу, але я повинен бути поруч.

І не дарма... Щойно я переступив поріг школи, як на мене налетіла подруга Елоїзи.

​— Що ти з нею зробив?! — накинулася вона, щойно я встиг ступити на поріг. 

​— Про що ти? Де вона? — я різко перехопив її за плечі, відчуваючи, як серце збивається з ритму від тривоги.

​— Вона в кімнаті, і сьогодні їй ще гірше! Вона навіть на уроки не пішла, а такого не траплялося жодного разу за два роки! — майже гарчала на мене дівчина.

​— Я піду до неї. Будь ласка, дай мені час поговорити з нею наодинці. Обіцяю, все владнається, їй не загрожує нічого поганого, — намагався я вгамувати її гнів. Про істинність я промовчав. Не знав, чи хоче Еллі ділитися такою таємницею з кимось іншим, тому не мав права відкривати правду без її згоди.

​— Якщо ти зробиш їй боляче, я не подивлюся на те, що ти принц! — вона загрозливо підняла палець, дивлячись мені прямо в очі.

​— Я ніколи не зможу заподіяти їй шкоди! Який номер кімнати? — вигукнув я. Серце вже готове було вистрибнути з грудей.

​Дівчина ще кілька секунд вивчала мій погляд, ніби зважуючи, чи можна мені довіряти, і зрештою здалася:

​— П’ята. Остання по коридору. Двері я залишила відчиненими.

​— Дякую! — кинув я на ходу і кинувся до крила гуртожитку.

​За хвилину я вже був у її кімнаті. З ванної долинав шум води, мабуть, Еллі вирішила прийняти душ. Спочатку я хотів зачекати за дверима, побоюючись збентежити її своєю появою, але вовк усередині почав поводитися вкрай неспокійно. Раптом я почув глухий звук чогось, що впало на підлогу. Не вагаючись ні секунди, я кинувся туди і встиг підхопити її якраз у ту мить, коли вона почала осідати на підлогу.

​Я підняв її тендітне, мокре тіло і переніс до кімнати. Обережно поклав на ліжко й одразу загорнув у теплу ковдру. Вовк скавучав, вимагаючи виходу, але я стримав його. Зараз був мій час. Я ліг поруч, вузьке ліжко ледь вміщало нас обох, але мені було необхідно бути якомога ближче. Я поклав її голову собі на груди й міцно обійняв, намагаючись поділитися власним теплом.

​Вона здавалася такою маленькою, майже невагомою. Я вдивлявся в її бліде обличчя, розглядаючи кожну деталь, її густі вії, розсип ластовиння на носі та щоках, беззахисно розімкнуті пухкі губи. Вона була схожа на ляльку, така ж гарна й досконала.

​І в цей момент я зрозумів: я вже її кохаю. Це усвідомлення розлилося гарячою лавою по моїх венах. Вовк миттєво затих, заспокоєний близькістю пари. Моє серце ніби збільшилося в розмірах, вміщуючи в собі океан почуттів, які раніше були мені невідомі. Вона — моя. І я більше нікому не дозволю її скривдити.