Глава 13

Кайан

Наступного дня мене знову накрила слабкість. Тих коротких хвилин, що ми провели вчора поруч, виявилося замало. Я не міг підійти ближче, тому доводилося ховатися в тінях будинків, поки вона йшла на роботу, а потім так само непомітно проводжати її назад до гуртожитку. Вона виглядала майже... щасливою? Сподіваюся, мій подарунок справді зміг її порадувати.

​Сьогодні я вирішив більше не ховатися, принаймні в образі вовка. Хочу влаштувати їй побачення на березі ставка, що на території школи. Будемо користуватися її прихильністю до тварин. Для цього плану я підготував кошик зі смаколиками, термос із гарячим шоколадом, теплу ковдру та ще одну квітку. Усе це я надійно сховав у просторову сумку.

​План такий: перед гуртожитком роздягнуся, сховаю речі в сумку й обернуся. Магічний захист школи не реагує на тварин, я перевірив це вчора, коли вона повернулася з роботи. Її запах я відчув крізь стіни першого поверху, коли пробігав повз вікна, отже, там її кімната. Це добре. Можливо ще доведеться просидіти під її вікном усю ніч, поки моя королева не погодиться мене вислухати.

​Сам себе не впізнаю. Стаю схожим на ручного пса... Але на що тільки не підеш, аби підкорити свою істинну пару.

Дочекатися вечора виявилося тим ще випробуванням. Я вже вхопив сумку і майже вилетів із кімнати, як раптом до мене прилетів магічний вісник. Трясця! Як невчасно. Але ігнорувати не можна — раптом щось справді термінове. Довелося повернутися.

​Активувавши метелика, що завмер над моїм плечем, я почув суворий батьків голос:

​«Кайане, я отримав твого вісника. Звісно, я щиро радий, що ти знайшов істинну, але ти потрібен мені тут! Негайно! Забирай її та повертайся додому. Ми винищили не всіх ворогів — хтось залишився і продовжує отруювати наших братів. Уже кілька сіл повністю вимерли через здичавілих перевертнів! Мені потрібна твоя допомога, щоб зупинити це безумство! Поквапся!»

​У мене все похололо всередині. О Боги, що це за випробування? Тепер доведеться прискорити процес «підкорення» Елоїзи. Нам потрібні мітки — лише зв'язавши наші душі остаточно, я зможу спокійно вирушити додому. Я нізащо не наражу свою дівчинку на небезпеку й не потягну її в епіцентр зарази, поки ми не знайдемо зрадника.

​Я глибоко вдихнув, заспокоюючи лють і тривогу, і побіг до гуртожитку. Плану не змінюватиму. Мені потрібно, щоб вона звикла до мене... і зробила це якнайшвидше.