Глава 4. Моя таємничка назавжди (Цвітан)

В один момент в голові пролунало те саме що у вухах - "Так". Так! Так! Це було її "так". Я майже стримався щоб одразу не обійняти її, сховавши в обіймах від усього світу. Моя дівчинка, тільки моя.

- Але не розгадаєш – промовила вже моя дівчинка і зробила ще крок на зустріч. В цю мить я вже про все забув. Мені стало байдуже на все, бо передімною стояла моя кохана. Тільки вона, дівчинка, що вкрала моє серце. - Навіть не намагайся.

А я не міг не погодитись, бо все ставало неважливим поруч з нею. Всі проблеми одразу зникали, як я зустрічався з цими наймилішими очима.

- Все одно, я буду з тобою.

Я зробив крок і обійняв її. Свою дівчинку.  Притиснув до себе ближче, відчуваючи її тепло, здається я навіть почув її серцебиття, від чого по тілу розповзлось тепло і радість. Не можу відірватись від неї, наче клеєм приклеївся до такої бажаної. Хочеться обнімати її, торкатись її шкіри, відчувати ці тремтіння, які застають зненацька, коли наші руки торкаються. Хочеться відчувати це якомога довше, бути з цими почуттями.

- Тоді добре. - промовила і обійняла мене, а я вже і не знав як заспокоїти своє серцебиття. Хоча і не хотілось. Бо ці почуття стали для мене надважливими.

- То що ти хотіла мені сказати?

- Я би сказала …– вона зробила крок назад і світ завмер. Я тільки сьогодні відчув її обійми, а коли вони припинились, аж якось сумно стало. Хто б міг подумати, що я так швидко засумую за її обіймами. – Парі?

- Яке парі? – це питання мене вибило з колії. Я стояв намагаючись зрозуміти, що зараз трапилось. Ось вона погоджується бути зі мною, а тепер парі? Ще та таємничка.

- Парі, що якщо ти за рік витримаєш мене і не будеш намагатись дізнатись більше, ніж я можу тобі сказати, то тоді я скажу те, що збиралась сьогодні.

- А не загубиш ці думки за такий термін? – посміхнувся і потиснув руку на знак згоди.

- Не забуду. Не хвилюйся.

Вона тільки встигла промовити це, а я вже знову обійняв її. Не можу просто. Так подобаються її обійми.

- Знаєш…

- М?

- Я і досі не знаю як тебе звуть… - вона прошепотіла і ще більш притиснулась до мене. Ох ти... Це так мило...

- Моя мила… - я поцілував її в щічку і відсторонившись, подивився прямо в очі. – Цвітан. А твоє ім’я, моя квітка?

- Жадана. Приємно познайомитись. – вона посміхалась, а я просто залип.

Так подобається спостерігати за її мімікою, як вона посміхається, як дивиться так ніжно, так наче нікого в світі більше немає. Її погляд зосереджений і це так розігріває серце, що починаю танути, як морозиво на сонці. Подобається. Я страшено закоханий в неї, в ці очі, що полонили, в цю посмішку, і в те як вона обіймає. Ці обійми як ковток повітря, для мене надважливі. А коли вона ховає те, що почервоніла в моїх обіймах, заставляє серце здригатись. Це настільки мило, що важко описати словами.

- Така мила…

Обіймаю міцніше, не хочеться її відпускати, хочеться бути тільки поруч з нею, стояти от так не порушуючи ці обійми. Відчувати її тепло для мене важливо. І те, що вона погодилась бути зі мною... Ох здається, що я підлетів високо-високо в небо. Тільки вона та я і більше нікого не треба.

І от, вже рік минув, а я все так само насолоджуюсь кожним її рухом. Подобається мені її реакція, подобається кожна її дія, кожен рух. Все пов'язане з нею автоматично записується на плівку в моєму серці і коли я далеко від неї ці записи прокручуються, даючи відчуття, що вона зараз поруч. Така тендітна, ніжна, мила, моя. Так... не витримав я чекати рік, зробив пропозицію і вона погодилася.  Та я став найщасливішим чоловіком на землі. Завдяки їй.. Моїй маленькій...

І сьогодні, коли пройшов цей рік, я відчуваю як кохаю її все більше і більше з кожною секундою.  Цей лист, що вона для мене написала, став таким рідним. Здається я вивчив кожен рядок. І найприємніше - знати що це лише для мене. І ні для кого більше. І хоча пауза затягнулась, я не можу приборкати ту радість, що з'явилась з перших рядків. І не хочеться її прибирати. Та треба щось сказати, бо моя дівчинка, напевно, вже почала перейматись через це мовчання.

Перевів погляд на дружину, я подивився в ці чудові очі, що полонили один раз та назавжди і посміхнувся. Те як вона дивиться змушує серце битись ще сильніше, хоча куди вже більше?

- Дякую, кохана. - поклав свою руку поверх її, перехилився через стіл та поцілував такі бажані губи. Вона почервоніла і відвела погляд, при цьому взяла мене за руку. Така мила, лише моя. - Ти чого? – крізь посмішку прошепотів і поцілував у скроню. – Моя мила… - прибрав руку, я пересів поближче і обійняв. – Дякую за лист, за ці слова. Вони для мене найдорожчі. Дякую, Жадана.

- Цвітан… – вона обійняла у відповідь і сховалась в моїх обіймах. Така її реакція завжди мені подобалась, не можу перестати насолоджуватись цими моментами. – В мене є для тебе новина…

- Яка? – я трішки відсторонився і подивився знову на свою маленьку. Вона відвела погляд і трішки відсіла, після чого повисло мовчання. Що ж там таке сталось, що вона не наважується сказати прямо?

- Справа в тому…

Але не встигла моя мила договорити, як знову з’явилось це сяйво, що завжди перериває наші розмови. Інстинктивно, я поклав свою руку поверх її руки і…

Коли відкрив очі, не побачив перед собою нічого. Було відчуття, що з’явися посеред білого аркушу. Але десь в далечині я почув рідний голос. Озирнувшись, помітив фігуру, а придивившись - посміхнувся. Моя рідненька. Я зробив кілька кроків на зустріч, але відстань між нами не зменшувалась. Спочатку думав, що то через цей білий простір, але коли навіть в думках рахуючи «секунди» я намагався йти, але відстань нікуди не зникала - вирішив все таки звернути її увагу на себе.

- Жадана! – вигукнув і став чекати.

Моя кохана розвернулась майже одразу і тут відстань між нами зникла. Я стояв перед своєю дружиною і знову дивися в ці рідні очі. Лише простягнути руку і вона вже опиниться в моїх обіймах, але щось наче стримувало.