20

Якщо печаль вимірюється в хвилях, то сьогодні я тону.

ЛОГАН ЛЕНОКС

Я зкурюю другу цигарку, поки стою під будинком Міллерів, спершись на авто. Гучна тиша огорнула подвірʼя. Біля воріт і вхідних дверей зʼявилась охорона, якої до тепер не було. Кухар безладно метається від плити до столу, не піднімаючи очей, а прибиральниця, яку бачу тільки вдруге, намиває будинок до блиску.

Вілл виходить, як чорна грозова хмара, а позаду нього ступає той амбал, який був з ним в день нашого неприємного знайомства. Я бачу, що Міллер не спав цю ніч, хоча прибиральниця добре напрасувала його костюм і краватку, він однаково виглядає неохайно.

Ми перекидаємось вітаннями, після чого він віддає свою сумку з паперами охоронцю, натякаючи, щоб той залишив нас.

-Ми з Мелісою вчора трохи посварились. Може я трохи погарячкував, але цього вже не змінити.-каже він і я киваю.-Вона не відчинила мені двері зранку.-зітхає чоловік, потім дивиться на годинник на запʼясті, розуміючи що дочка вже запізнюється.-Прослідкуй щоб вона вчасно потрапила на заняття.

Я вкотре просто киваю і Міллер йде до свого авто. За кілька хвилин він зникає з поля мого зору, від чого, здається, повітря стало легшим. Охорона трохи розслабилась, а грюкіт на кухні припинився. Я викинув недопалок і попрямував до входу. Ніхто не зупинив мене, коли я підіймався на другий поверх, хоч мені туди дорога заборонена. Прибиральниця поважного віку лише провела мене засмученим поглядом.

Вся ця дивна обстановка починала мене лякати.

Я зупинився перед білими дверима кімнати Меліси і легенько постукав.

-Принцесо, ми запізнюємось.-гукнув я, та відповіді не було. Чорт.

Я смикнув ручку, але двері виявились зачиненими з середини.

-Відчинеш?-запитав я, але знову тиша.

Та що в біса відбувається?

Якби моя голова боліла трохи менше після вчорашнього «допінгу», я б може й мав більше терпіння.

-Принцесо, якщо ти не відчинеш ці кляті двері зараз же, клянусь, що я їх вибʼю.

За мить я почув шурхіт і замок тихо клацнув. Я застиг, оглядаючись. Сьогодні в маєтку Міллерів аж надто людно, щоб я міг зайти в кімнату Меліси, але... бляха, мене вже ніхто не зміг би зупинити.

Проходить пів хвилини, коли я наважуюсь натиснути на ручку і тихо прослизнути в кімнату блондиночки.

Всі ці світло-рожеві, білі та кремові кольори бʼють в очі, а ніс заповнює знайомий аромат.

Білявочка лежить на ліжку, яке стоїть просто під вікном. Сонце пускає промінці між жалюзі. Кілька подушок лежить на підлозі.

Я бачу лише її спину і блискуче волосся, що звісає з ліжка. Поруч, ближче до вікна, між декоративним пледом і Мелісою, спить Арчі, задерши лапи догори.

-Принцесо...-тихо починаю я, не розуміючи, чому маленька не збирається.

Тиша.

Серце болісно стискається.

Я пробираюсь по волохатих килимах до ліжка і сідаю на самісінький край. Арчі мирно сопе, а Меліса зовсім не реагує на мене.

Я обережно протягую руку до обличчя принцеси і самими кінчиками пальців, прибираю волосся їй за вушко...

Цей приємний момент обривається, а мене ніби обливають крижаною водою.

Бачу заплакані очі і розпухші губи, а між ними чималий синець, червоно-фіолетового забарвлення.

І враз мені хочеться лягти поруч, зацілувати білявочку, втопивши в своїх обіймах. Але це відчуття швидко змінюється гнівом.

-Хто?-обережно запитую я, хоча вже знаю відповідь.

-Тато.-тихо відповідає Меліса.

І в цей момент я по справжньому відчуваю відчай. Бо я бляха хочу розбити цьому виродку писок і в той же час нічого не можу вдіяти. Хочу зламати ту кляту руку, якою він це зробив і в той час боюсь, що Меліса мені цього не пробачить. Хочу кинути це все, забравши маленьку з цього дому, і плювати мені на наслідки, але вона ніколи не погодиться.

Я погладжую пальцями її щоку і Меліса прикриває очі, спокійно видихаючи.

-Я не піду так до коледжу.-тихо каже вона. Я розумію, справді.

-Збирайся, принцесо. Я маю прослідкувати, щоб ти вчасно поїхала і вчасно приїхала.-відповідаю я і встаю з її ліжка. Арчі прокидається, солодко позіхаючи і намагається перевернутись на живіт.

-Я ж кажу, що не піду до коледжу.-повторює білявка, підводячи на мене погляд.

-Я не казав, що відвезу тебе в коледж.

Її волосся сиплеться водоспадом на плечі, коли вона спирається на лікті, привставши. Мружить очі, вдивляючись в моє обличчя, ніби шукає в ньому натяк на брехню.

-Одягнись зручно. І там до речі спекотно.-кажу я, посуваючись трохи далі на ліжку принцеси. Арчі скимлить від задоволення, коли вкотре перевертається на інший бік.

Меліса ще хвилину мовчки на мене дивиться, а тоді без жодних питань встає.

-Мені потрібно десять хвилин.-оголошує вона, прямуючи до шафи і дістає звідти якісь речі, а потім ховається за дверима ванної кімнати.

Я чую як з крану тече вода і нарешті трохи розслабляюсь. Від однієї думки, що принцеса щойно пройшла повз мене в білій піжамі з рожевими сердечками буквально знищує мене. Цей сексуальний прикид, який складається лиш з топа без жодних лямок і шортиків - буквально спонсор мого стояка.

В моїй голові проноситься думка...

Що, як Меліса щоночі спатиме поруч в таких звабливиш піжамках. Щоранку прямуватиме в ванну, де лишатиме купу своїх дівчачих штучок. Щовечора лягатиме на простирадла, які буквально пропахнуться нею.

Що, як це не мрія, а лише близьке майбутнє?

Мені потрібно було щось вдіяти, аби відволіктись, тому я встав, пройшовши по кімнаті. Косметичний столик, книжкова полиця, шафа завалена одягом, стіл.

Я зупинився біля нього і пробігши пальцями по зошитах.

Посеред столу стояла маленька плетена рожева корзинка, яка мала слугувати підставкою для всіляких дрібниць - канцелярських цвяхів, затискачів, скріпок. Але на моє здивування там лежали якісь чорні папірці.

Я поглянув на двері ванної кімнати - досі чути воду. Взяв одного папірця, розгорнувши.