19

В твоїх очах так хмарно.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Я відчувала ніжні доторки холодних пальців Логана до свого живота і тілом бігли мурахи. Голова йшла обертом від того як близько ми були один від одного, а ще від того як міцно хлопець притискав мене до себе.

Ленокс і справді не був жорстоким до мене. Він був грубим, нахабним, вибуховим до інших. Але терплячим і ніжним до мене.

Зараз він буквально чекав поки його гіпноз подіє на мене і я знову поцілую його.

-Я хотіла поговорити з Меттом.-прошепотіла я, забираючи руки від хлопця, але він спинив мене, ще міцніше притиснувши до свого гарячого, рельєфного торсу. Кофтинка знов впала з мого плеча в Логан втупився поглядом в оголену шкіру.

Логан так важко дихав, немов його легеням ледь вистачало повітря.

-Хотіла сказати, що між нами все скінчено.-чесно визнала я.

Так було б правильно. Я не могла постійно обманювати Метта, брехати прямо в очі. Я не відчувала до нього того, що потрібно, тож час це все скінчити.

-Сказала?-видихнув Логан мені в губи.

-Не встигла.

-Бляха.

Його губи опустились на моє оголене плече, лишивши поцілунок. Такий ніжний і пʼянкий.

-Але між нами теж все має скінчитись.-тихо сказала я, танучи в його обіймах.

-Та годі, маленька.-прокладаючи доріжку поцілунків від плеча до шиї, шепотів Логан. Я прикрила очі від задоволення... хотілось зупинити час, щоб ці його ніжності не закінчувались.

Господи, Мел, прокинься... Він був готовий проміняти своє життя на якийсь нещасний поцілунок зі мною.

Мене нудило від такого безрзсудства. Щонайменше тому, що я точно не вартувала цього. Я лише посередня дівчина. Є гарніші, досвідченіші і сміливіші за мене. Тож...

-Послухай, Логан...-почала я.-Ти не можеш так ризикувати своєю свободою.

-Починається...-закотив очі хлопець і нарешті мене відпустив.-Іди в машину, розмову скінчено.

Я відчувала який він злий кожною клітинкою свого тіла. Його настрій так швидко змінився, що я й не встигла зрозуміти коли це сталось.

-Ти завжди так робиш. Припиняєш розмову, коли щось не подобається.-заперечую я.

-Це не розмова!-вибухає він.-Ти вже все вирішила і просто хочеш щоб я мовчки погодився!

-Батько не жартує такими речами!-перекрикую його я.

-Мені начхати, принцесо!-він знову тягне мене за обличчя до себе.-Як же ти цього не розумієш?-тепер шепоче, торкнувшись своїм чолом до мого.

-Хтось має бути розумнішим і припинити це, поки не пізно.-кажу я, прибитаючи його руки від себе і мовчки йду до авто.

І це справді стало кінцем розмови.

Ми рушили додому в повній тиші, яка здавалась мені такою гучною, що вуха закладало.

Врешті біля самого будинку, коли машина повністю зупинилась, а надворі почало темніти, я поглянула на хлопця.

Він мовчки дивився поперед себе, ігноруючи мене.

-Логан...-тихо почала я, але він ніяк не реагував.-Не вживай більше...-попросила я.-Будь ласка...

Він сильно стис пальцями правої руки кермо. Кісточки побіліли від такого руху, але він досі мовчав, нічого не відповідаючи.

Раптом я відчула страшенну жагу сказати те, що мене мучило. Здавалось, що не витримаю носити це в собі.

-Я хвилююсь за тебе, коли ти в такому стані.

Логан різким рухом повернув до мене голову, спопеляючи темним поглядом.

-Ти надто багато переймаєшся за свого охоронця.-він натиснув на кнопку, щоб мій пасок безпеки відлетів, натякаючи, що не хоче більше бачити мене в машині.

Я мовчки вийшла.

Він чинив просто паскудно, але це й на краще. Якщо я буду вважати його поганцем, як і раніше, скоріш за все в мене буде менше спокуси знову кинутись на Логана.

Хоч мені й треба було піти в дім, ховаючись від дощу, я й досі стояла на місці. Думки були зайняті обіймами з Логаном. Якби я поцілувала його посеред лісу, він відповів би? Чи підняв би мене на руки, щоб запхати на заднє сидіння мерседесу і ще кілька годин провести там з поцілунками?

Чорт, мені ставало спекотно... внизу живота солодко тягнуло і я важко хапала губами повітря від таких думок.

Провести кілька годин на задньому сидінні з Логаном раптом стало моєю недосяжною мрією.

-Мелісо?-басистий татовий голос розірвав мої думки. Він чекав на літній терасі, з келихом сухого червоного вина. Він рідко вживав такі легкі напої. Частіше бурбон, віски або інколи джин.

-Так.-тихо відповіла я, ступивши в його бік.

-Щось сталось?

-Та ні...-починаю було я, та раптом мене охоплює такий глибокий сум. Це через тата я не можу бути з Логаном. Через якісь його упередження. Тож слова самі зриваються з вуст.-Нічого, крім того що ти тримаєш мене на кородкому ланцюжку, як песика.

Я йду повз терасу в будинок, скидаючи свої туфлі на ходу.

-Що це за поведінка, Мелісо?-йде ззаду батько. Я мала б зупинитись, але моя істерика буквально виходить з-під контролю.

-Я не можу нічого вирішувати в своєму житті сама! Коли гуляти, коли спати, коли вчитись! Ти контролюєш все! Коли це припиниться?!-кричу я, йдучи повз кухню.

-Що ти собі дозволяєш, Мелісо?!-кричить у відповідь тато і я спиняюсь.

-А ти?! Коли я буду достатньо доросла, щоб ти перестав пхати свого носа у моє життя?!

Я піднімаю на нього очі.

-Коли знатиму, що з тобою нічого не станеться!

-Зі мною нічого не станеться, тату!

-Звідки тобі знати?! Невже ти забула, що сталось з твоєю матірʼю?!

-Господи, знову...-закочую очі я і розвертаюсь, прямуючи до сходів.-Я не говоритиму про це! То був нещасний випадок! Зі мною такого не станеться!-вигукую я.

-Говоритимеш!-гарчить батько, йдучи за мною. Я тупаю на кілька сходинок і розвертаюсь.

-Здається, ти став навіженим після того як мама загинула в тій клятій автокатастрофі! Ти не дозволяєш мені водити авто, не дозволяєш зустрічатись з хлопцями, обмежуєш моє коло спілкування, закриваєш вдома, приставляєш охоронця! Да що з тобою?! Я не можу вічність сидіти в твоїй золотій клітці, аби тільки ти не хвилювався! Я вже доросла і можу сама вирішувати з ким мені бачитись, з ким цілуватись і кому можна мене торкатись!-останнє речення я говорю з дуже виразним підтекстом і бачу в очах батька спалах гніву. Він швидко розуміє, що мова про Логана і їхню угоду.