18

Ти моє улюблене повідомлення.

ЛОГАН ЛЕНОКС

Сіра BMW рухалась переді мною і за кілька секунд мала б опинитись під залізничним мостом. Але я цьому завадив.

На швидкості близько ста кілометрів на годину, мій мерседес почав гальмувати передніми колесами і таким чином задня частина машини буквально «дала боком». Ніс кубика зупинився просто перед капотом сірої автівки, засліпивши Метта фарами.

-Якого біса?!-викрикнув блондинчик, вистрибнувши з авто.-Ти ледь не збив нас! Могла статись аварія, якби я вчасно не зупинився! Придурок!-кричав він.

Цей маневр і справді був вкрай небезпечним, та просто зараз я не міг цього збагнути.

Я гепнув дверцятами мерседеса, крокуючи до машини Метта.

-Ти взагалі чуєш мене, чуваче?! Ми могли розбитись!-кричить він. Та я мовчки відкриваю пасажирські двері і зустрічаю зляканий погляд Меліси.

-Виходь, принцесо.-кажу я, повністю ігноруючи Метта.

Бляха, все так добре починалось.

Після нашого поцілунку в машині, я гадав, що всі ці дурниці з Хокінсом закінчились, а Меліса ось так просто сіла після занять до нього в авто і кудись поїхала.

-Не чіпай її!-кричить він, досі стоячи по той бік авто.

Захисник бляха.

-Що ти тут робиш?-тихо питає Мел, поки я спопеляю її поглядом.

Цим поглядом вранці вона дивилась на мене, облизуючи губи.

Насправді, я б і не знав, куди поділась дівчина, якби не зустрів її подружку Еріку. Та балакуча сучка намагалась вмовити мене відвезти її додому і проговорилась, що Меліса поїхала з Хокінсом.

-Бляха...-зітхаю я. Мені не хотілось цього робити, та я хапаю дівчину за руку, смикнувши до себе.

-Ауч, мені боляче!-вигукує вона і я розумію, що принцесу тримає пасок безпеки. Чорт!

-Та ти чуєш взагалі?! Ти не можеш весь час ось так просто зʼявлятись і забирати Мел!-досі кричить Метт, поки я пірнаю в авто, натискаючи на кнопку, що відпускає пасок. В цей момент моє обличчя так близько до Меліси, що мені потрібна вся сила волі, аби не торкнутись вустами її губ.

-Де ти мала бути, принцесо?-гарчу я їй в губи.

Вона на мить затамовує дихання, дивлячись просто мені в очі і мій мозок ніби вимикається. Навкруги лише повна тиша і здається я чую як сильно бʼється моє серце.

-Де ти мала бути?-ще раз питаю я.

-Чекати тебе...-видихає принцеса.

За мить я опановую себе і знову смикаю дівчину за лікоть. Цього разу успішно. Блондинка опиняється на вулиці, поруч зі мною.

-Залиш її в спокої, Леноксе!-кричить Метт, але я веду принцесу до кубика.

-Я хотіла поговорити з ним.-шепоче принцеса.

-Тому втекла з цим клоуном?-злюсь я.

-Ти чуєш взагалі?!-досі кричить Метт, але не наважується підійти до нас.

-Все гаразд, Метт. Я подзвоню тобі.-відповідає блондиночка. Я різко зупиняюсь.

Моя голова постійно забита Мелісою. Перед очима щосекунди зʼявляються картинки наших поцілунків. Тіло відмовляється отримувати задоволення від когось іншого. А вона ось так просто може ігнорувати мій стан і казати довбаному Метту, що подзвонить.

Від цих слів мій дах їде. Я буквально скаженію, не в змозі стримувати себе.

Не подзвонить!

Штовхаю дівчину до авто, а сам різко розвертаюсь, прямуючи до Метта. Він стоїть мов вкопаний з широко розкритими очима. Наляканий.

Далі все як завжди.

Я одним чітким рухом розбиваю хлопцю носа, від чого він валиться на асфальт. Віддалено чую крики, чи то Меліси, чи Метта. Ігнорую їх, бо моя свідомість не ладна зрозуміти одразу стільки слів. Не шкодуючи чистих джинс, перекидаю одне коліно через білявчика, приземливши його на землю. Хапаю хлопця за горловину футболки і знову вдаряю. Цього разу в щелепу. Бʼю кілька разів, поки він борсається і на останок сильно штурхаю об асфальт, аби завтра йому боліла не тільки пика, а ще й голова.

-Досить, Логане, благаю!-раптом проривається крізь шум у вухах голос Меліси. Вона плаче десь зовсім поруч і я розумію, що дівчина тримає мене за одну руку.

Метт кашляє, спльовуючи кровʼю.

Я мовчки встаю з хлопця і той ледве перекочується на бік.

-Іди в машину. Ти їдеш додому.-кажу я Мелісі, поки вона плаче, стоячи за моєю спиною.

-Ми не можемо покинути тут Метта. Йому потрібна допомога!-плаче вона.

-Все гаразд! Я впораюсь!-перелякано відповідає хлопець, розуміючи що не витримає ще один спалах мого гніву.

-Чула, принцесо? Він впорається.-повторюю я і хапаю її за передпліччя, тягнучи в авто.

Буквально заштовхую принцесу на переднє сидіння, а сам сідаю за кермо. Ми рушаємо і лише на пів дорозі додому Меліса врешті перестає шморгати носом і починає говорити.

-Зупини. Мене нудить.-просить вона. Я кидаю на принцесу погляд, і від одного вигляду її заплаканих очей, зʼїжджаю з асфальтованої дороги на узбіччя. Ми саме рухались по дорозі до котеджного містечка, де живуть Міллери. Дорога тут з обох боків обгороджена лісом і тьмяні ліхтарі ледь освітлюють дорогу кожних три метри.

Меліса вилетіла з авто, зробивши кілька кроків в темряву. Обхопила руками голову, а тоді присіла, прикривши очі.

Вже перевалило за шосту вечора, а моя свідомість нарешті починала потроху повертатись до мене. Злість відступала.

Я підійшов до дівчини, але вона швидко підвелась, відступивши.

Я бовдур...

-Ти боїшся мене?-запитав я, намагаючись зазирнути в очі принцеси.

-Що ти накоїв, Логан? Навіщо побив Метта?-з розчаруванням запитала Меліса. Її чорна кофтинка спадала з плечей. Вона весь час смикала її, щоб накинути назад. Це зводило мене з розуму.

-Він не мав права забирати тебе.-автоматично відповів я, втупившись поглядом в дівчачі губи.

Я хотів. Знову. Бо мені завжди мало.

Погода геть зіпсувалась, накрапав дощ, а надворі було геть пасмурно.

-То й що?! Навіщо ти бив його?!-кричала дівчина.-Метт мій хлопець, він може...

Я перервав її, ступивши крок вперед.

-Не може.-гаркнув я.-Нічого не може, зрозуміло?