15

Посмішка вартувала важкої праці, вона ніби малювала її на обличчі ножем.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Субота почалася з брехні.

Я стояла перед дзеркалом і намагалася виглядати так, ніби в моєму житті все просто: хлопець, побачення, кіно, сонце за вікном.

Але в грудях було важко, наче я вдягла не легку тканину, а металеву броню.

Моя ніжно рожева сукня була надто світлою для мого настрою. Я перевдяглася ще тричі, поки не зупинилась на просто білій. Волосся спадало на плечі, сьогодні я зовсім нічого з ним не робила. Очі трохи підфарбувала і нанесла блиск на губи. Білі босоніжки на каблучку та сумка.

Ніби готова.

За дверима почувся батьків голос:

-Мелісо, ти кудись збираєшся?

Серце стиснулося. Я знала, що не можу сказати правду.

-Так.-гукнула я, виходячи з кімнати.

Господи, навіщо я взагалі вчора пообіцяла Метту зустрітись?

-Куди?-спитав тато, коли я спускалася сходами.

Я завмерла на останній, стиснувши поруччя пальцями.

-У бібліотеку...-сказала я.-Треба підготуватись до тесту. Він буде в понеділок.

Брехня вийшла гладкою. Занадто гладкою. І від цього стало соромно, ніби я вимазалася в чомусь липкому.

Він дивився на мене довго, так, ніби його погляд був детектором брехні. Я не ворухнулась...

-Добре.-неохоче погодився він.-Але Логан тебе відвезе.

Моє серце боляче стиснулося. На це я не розраховувала.

-Тату, я можу сама...

-Ні.-відрізав він.-Так мені буде спокійніше.

Я кивнула.

Бо сперечатись означало б привернути увагу. А уваги наразі я боялась.

Швиденько попрощавшись я вийшла на двір і побачила Логана біля машини. Він сперся на капот, тримаючи каву в руці. Звична чорна футболка, напружені плечі, знуджений погляд, який надавав йому певного шарму.

Нічого й не лишилось від того шаленого захоплення, яке випромінював його погляд в той день, коли ми поцілувались.

Минуло лише кілька днів, а здавалось - вічність.

-Куди?-коротко спитав хлопець, без жодних вітань. Це трохи зачепило мене.

Я зробила паузу, переступивши з ноги на ногу і обернулась, перевіряючи чи не вийшов тато на подвірʼя.

-До... Хокінса.-тихо відповіла я.

Логан подивився на мене так, ніби я вдарила його ножем в груди.

-До Метью?-уточнив брюнет.

-Метта.-виправила я.

-Плювати.-з відразою відповів Ленокс.

Я кивнула.

Його щелепа напружилась, очі потемніли.

Я чекала якогось вибуху, але Логан стримався. Нічого схожого на гнів чи ревнощі, яких мені так не вистачало...

-Сідай, принцесо.

Я послухалась.

Усередині машини було тісно. Не фізично - емоційно. Логан був як грозова хмара, а я мов на голках.

Якийсь час ми їхали мовчки, поки врешті не виїхали на дорогу, що вела до міста.

За вікном були лише високі дерева, і час від часу машини на зустрічній смузі.

Логан не витримав першим.

-Я гадав ти покінчила з ним. Тоді, на полі.

Господи, здається це було так давно... тепер я маю сказати Леноксу, що поцілунок був помилкою, що я говорила з батьком, що Метт приїздив вчора. Маю щось пояснити, але не можу.

Я так заплуталась.

-Навіщо ти починаєш це?-не витримую я.

Ленокс сильніше стискає кермо, розуміючи про що я.

Навіщо говорити про Метта, коли можна поговорити про нього, мого батька і всі ці кляті умови, які є між ними.

-Ти був пʼяний, коли сталась аварія?

-Це не твоя справа.

-Моя.-тихо сказала я.-Бо мій батько тримає тебе тут на короткому повідку саме через це.

Логан сердито глянув на мене. Ці слова зачепили його.

-Мене ніхто не тримає. Я не пес якийсь.

-Вражаюче! Ти почув тільки це!-не стрималась я.

Машина різко загальмувала, свиснувши шинами, а потім зупинилась на узбіччі.

-Відколи це ти все знаєш, принцесо?-гаркнув хлопець і спиною пробіг холод від такого тону.

-Я говорила вчора з татом.

-То через це ти їдеш до нього?-вибухнув Логан.-Бляха, то ти захищаєш мене!

Це не було питання, це було усвідомлення. Гірке, з нотками розчарування. Я неохоче кивнула.

-Бляха, навіщо, принцесо?

Він міцно схопив кермо, так що кісточки побіліли, а потім повернувся до мене, чекаючи відповіді.

Моє серце стиснулося. Я згадала слова того хлопця, який увірвався в квартиру Логана.

І раптом страх накрив мене хвилею.

-Ти хоч думав, що буде, якщо тато дізнається?

-Про що?

-Про... поцілунок.

Він усміхнувся кутиком губ. Нахабно, трохи гірко, повністю в своєму стилі.

-Я знову сяду.-надто спокійно визнав він. Ніби це така дрібниця, що про неї не варто говорити.

Я витримала паузу.

-Ось навіщо я це робою.-нарешті відповідаю я, на його попереднє питання.-Щоб ти не сів.

Я смикаю пальцями край сукні.

-Розкажи вже про ці умови між вами.-прошу я, відвівши від хлопця погляд.

-Не чіпати тебе.-коротко зізнається Логан.-Більше ніяких умов.

Моє горло пересохло. Я хочу вдихнути, але не виходить.

-Не чіпати татову принцесу. Не дивитись, не думати, не торкатись, не цілувати і не трахати.

-Поїхали.-шепочу я, з бажанням закрити вуха.

Ленокс розчаровано хитає головою.

Більше жодних суперечок. Логан заводить авто і везе мене до Метта. Коли опиняємось на місці, не прощаємось. Я мовчки виходжу, а авто зразу їде, не чекаючи і секунди. Я прямую до воріт, охорона спокійно мене пропускає.

Витрачаю якийсь час на вітаннях і розмову з Меттом. Посміхаюсь, тримаю його за руку, але перебуваю десь не тут.

Тіло активно протестує, коли я змушую себе сісти на ліжко в кімнаті хлопця, а назви фільмів не чую взагалі, тож Метт обирає сам.

У нього вдома тепло й занадто затишно. Кімната пахне пральним порошком і якимось солодким ароматом - мабуть, свічкою, яку він запалював для мене. На екрані телевізора вже починався фільм, але я не пам'ятала, як ми опинились поруч, зі снеками в руках. Я пам'ятала тільки дивне напруження в грудях.