14

Дехто більше ніхто.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Після вечері ми з татом повернулись додому, де я не могла знайти собі місця. Не можу сказати, що мене турбувало щось крім останніх подій, тож коли мені зателефонував Метт, я мʼяко кажучи здивувалась, бо вже зовсім про нього забула.

Чорт, що ти за дівчина така, Мелісо, що забуваєш про власного хлопця?

Нам давно варто було поговорити, та я вправно відкладала це на потім. Особливо після того що сталось у нас з Леноксом.

В Метта було повне право ображатись, але в мене також. Він двічі кинув мене, аби не отримати стусанів від Логана, а потім просто дивився як я лежала на землі з забитими колінами й ліктями. Та хай там як, зараз я відчувала себе зрадницею.

Як я дивитимусь йому в очі після того шаленого поцілунку з Логаном?

Руки тремтіли, коли я тримала в руках телефон, та все ж я відповіла на дзвінок.

-Привіт, Метт.-це звучало жалюгідно.

-Мелісо, радий тебе чути. Я боявся що ти не візьмеш слухавку.-говорив голос на тому кінці. Метт звучав якось схвильовано, тож це трохи мене заспокоїло. Отже, я не одна почуваюсь винною.

-Чому б це? Я теж рада тебе чути.-відповіла я з видохом.

-Як твоє коліно? Рука? Ми не бачились після тренування на полі.

Я відчула неприємний осадок, який мучав мене того дня, та вирішила не акцентувати на цьому.

-Вже краще. Майже не відчуваю болю.-відповіла я.

-Слухай... певно це не правильно, та я зараз біля твого будинку. Чи не могла б ти вийти? Я дуже хочу побачити тебе і... поговорити.

Моє серце боляче защемило. Я не була готова до зустрічі чи розмови віч-на-віч. Та й батько ніколи б не відпустив мене в таку пізню пору вийти з дому.

І справа не лише в тому, що він оберігає мене після нещасного випадку з мамою. Річ ще й в тім, що він страшенно не хоче визнавати, що я подорослішала і можу з кимось зустрічатись.

-Тато... певно не відпустить мене.-сказала я, визнаючи гірку правду і від цього мені самій стало нудотно. Чому я повинна його слухати? Мені врешті решт, дев'ятнадцять. Я маю право вийти з дому до свого хлопця. Тим паче що він вже тут.-Але, я щось вигадаю. Почекай кілька хвилин, гаразд?

-Добре, мармеладко. Я чекаю.-відповів Метт і я відключилась. Чомусь «мармеладка» більше не звучало так солодко, як мені здавалось раніше.

Проскочити повз тата було не важко, хоч він і засиджувався в своєму кабінеті ледь не до третьої ночі. Зараз було лише трохи за дванадцяту, тому я була певна, що він ще довго сидітиме там безвилазно.

Натягнувши на себе теплий спортивний костюм ніжно-рожевого кольору з вкороченою кофтинкою, я поглянула в дзеркало. Хотілось виглядати гарно, але часу чепуритись не було, тож я просто зібрала спереду волосся крабиком і зафіксувала на маківці. Легкий макіяж що лишився з походу в ресторан не потребував якихось змін, тож треба було тільки натягнути білі кросівки і проскочити повз трохи прочинені двері татового кабінету.

Я навмисно вимкнула світло в своїй кімнаті, що складалась з білих, рожевих і бежевих кольорів. Це повинно було дати гарантію, що тато не увійде, подумавши, що я вже сплю.

Арчі крутився на першому поверсі біля своєї миски і помітивши мене, весело помахав хвостиком.

-Тихо, Арчі. Будь слухняним хлопчиком, гаразд?-говорила я до коргі, поки він терся об мою ногу.

Собака на мить спинилась, почухавши задньою лапою за вухом і повернувся до своєї миски.

Чудово, дорога чиста.

Я обережно відчинила скляні двері тераси і прослизнула крізь них, а потім швиденько пробігла доріжкою до воріт.

Вислизнувши на вулицю, я помітила Метта біля сірої BMW. Він напружено смикав пальцями, виглядаючи мене.

-Мармеладко!-видихнув він з посмішкою.-Я вже почав хвилюватись. Думав ти не прийдеш.

Він одразу схопив мене в свої обійми, поцілувавши в щоку.

Я трохи зніяковіла. Насправді мені хотілося відштовхнути його. Ці незграбні обійми були не приємними сьогодні, хоч я й не розуміла чому.

-Ти хотів поговорити.-почала я, взявши його за долоні, щоб трохи збільшити дистанцію.

-Так...-зітхнув він.-Слухай, пробач, що ревнував тебе до Логана. Це було якось по-дурному. Він же твій тілоохоронець. Це його обовʼязок турбуватись про тебе. Тоді на полі... чорт, я побачив, що він дійсно опікається тобою і зрозумів, що ревнувати не слід. Ти вибачиш мені?

Його промова видалась мені щирою, та я... ох, який же він не правий...

Метт, тобі варто було б ревнувати. Варто було б хвилюватись, бо твоя дівчина утнула дурницю. Більше того, я страшенно хотіла знову поцілувати Логана і палала від однієї думки про це.

-Мармеладко?-Метт схвильовано зазирнув мені в очі, бо я довго не відповідала.

Просто зараз я мала вирішити, що відповісти своєму хлопцю. Помиритись з ним і забути про все, що було позавчора, або ж... сказати правду, не зберігаючи цих відносин. Та чи це буде правильно? Я не могла мати з Логаном ніяких стосунків з багатьох причин. Батько проти, крім того він мій охоронець, ще й старший на пʼять років. І здається має дівчину.

Та й наврядчи я могла йому подобатись... врешті, це я його бездумно поцілувала. Дурепа!

Та найголовніше, мої почуття загрожували Леноксу вʼязницею.

Тож, найкращим рішенням певно було б лишити все як є і продовжити стосунки з Меттом, уникаючи Логана. Жодних розмов про той день, жодних питань. Взагалі нічого. Він охоронець, я - та кого він охороняє. Все.

Ми з Меттом ідеально пасували один одному, а в наших відносинах було все набагато більш простіше і зрозуміліше. Крім того в Метта більше шансів бути схваленим моїм батьком і я серйозно думаю про те, щоб наступної пʼятниці підготувати тата до знайомства. Він однаково не зможе все життя тримати мене в золотій клітці і охороняти бозна від чого.

Можливо після знайомства з Меттом він і зовсім вирішить прибрати охорону від мене. І це буде на краще... 

-Так...-зітхнула я.-Я не злюсь.