12

Ти те саме «нічого», коли в мене питають «що трапилось».

ЛОГАН ЛЕНОКС

-Чорт, чуваче! Пробач, що заважаю твоєму траходрому, але це важливо!-почувся голос Ноа позаду нас і я так шалено збісився, що був готовий забити його до смерті просто тут і зараз.

-Звали.-гаркнув я, досі нависаючи над принцесою.

Вона... господи, її очі світились шаленим бажанням, а вологі губи стали моїм особистим наркотиком. Не знаю чи зможу жити без них тепер.

Та знаю. Не зможу.

-Годі тобі, трахнеш цю сучку пізніше. Звалюй, Ло.-продовжував Ноа, чимсь грюкаючи на кухні.-Нічого собі, ти прибрався.

Меліса закусила нижню губу, забравши від мене руки, так ніби їй стало боляче від доторків.

-Ло?-прошепотіла вона.

Чорт! Чорт! Чорт!

Він все бляха псував. Абсолютно усе!

-Якого біса, Ноа?!-гаркнув я, схопившись з місця. Мій голос пролунав квартирою мов грім і клянусь це спрацювало, бо Ноа смикнувся, втупивши в мене погляд.

Але побачив він не мене, а Мелісу.

-Бляха...-видихнув він.-Не кажи мені цього.-він вказав на мене пальцем, але дивився на Мел.-Який же ти придурок.

Дівчина сиділа на ліжку, пригладжуючи світле волосся. Щоки були червоні, а погляд блукав в підлозі. Їй було ніяково і певно соромно, за те що нас хтось застукав.

-Віддай ключі!-гаркнув я, протягуючи руку вперед. Цей виродок більше не матиме права вломлюватись сюди, ніби це і його дім теж.

-Що?-не зрозумів друг, бо певно думав лише про принцесу, або ж просто не очікував, що я можу так вчинити.

-Віддай ключі і звалюй!-повторив я. Більше я не хотів щоб цей придурок міг заходити сюди коли заманеться.

Він стояв непорушно.

-Це ж Меліса? Так?-я не відповідав. Він перевів погляд на дівчину.-Ти ж Меліса?

Блондиночка, нічого не розуміючи, кивнула. Злякана, зніяковіла і певно дуже на мене зла.

-Забирайся!-я штовхнув його до виходу щосили і Ноа пролетів повз стіл, падаючи на підлогу.

-Що ти робиш, Логане?!-гаркнув він, намагаючись піднятись.

Меліса скрикнула і смикнулась на місці.

-Логан...-почала вона, але прикрила рота руками, злякавшись.

-Мелісо, не робіть цього!-кинув їй Ноа, поки я й далі виштовхував його з квартири.-Твій татусь посадить його, коли дізнається. Така умова!

Ні, тільки не це...

-Що?..-розгублено заговорила принцеса, поки він щось ще кричав, та вже крізь замкнені двері. Я лишив в них ключ, щоб він не зміг відчинити їх знову.-Про що він говорить?

Принцеса була така розгублена, а я такий злий, що здавалось увесь світ мав згоріти, щоб мені стало легше.

-Ні про що. Він ідіот.-відповів я.

Блондиночка встала з місця, обережно робоячи крок вперед.

-Хто це взагалі? Чому він так сказав?

Я не витримував цих запитань. В мені щосекунди наростав гнів і я ніяк не міг його приборкати.

-Збирайся, я відвезу тебе додому.-гаркнув я, збираючись натягнути на ноги кросівки.

-Логан...-ледь чутно почала Меліса і я прикрив очі від того як солодко це прозвучало.

Але ж я не міг сказати їй правди. Вона б більше ніколи не дозволила торкнутися її і пальцем, якби дізналась, що мені за це світить вʼязниця. А я не можу ось так просто взяти і відмовитись від цього, через секунду після того, як відчув на собі її губи.

Це несправедливо.

-Тобі час!-грубіше гаркнув я, перервавши дівчину.

Мріяв щоб вона не йшла. Щоб лишилась, до ранку. Щоб чисті простирадла наповнились її ароматом. Та сьогодні... зараз, це було просто не можливо.

Меліса розчаровано кивнула, піджала губи і...

Вона обережно стягнула мій светер зі свого крихітного тіла, охайно склавши на краю ліжка.

Бляха!

Охайно склала! Прибрала всю цю смердючу діру задля мене, а цей бісовий шматок лайна все зіпсував!

Мої зуби скреготіли від відчаю.

Чорт! Чорт! Чорт!

Принцеса поправила волосся, склала руки на грудях, опустивши плечі і попрямувала на вихід, трохи шкутильгаючи через поранене коліно.

Я вийшов слідом за нею, зустрівши поглядом Ноа. Він з осудом спостерігав за тим як ми всілись в авто, але на щастя більше ні слова не сказав.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Тато дивно поглядав на мене, поки я колупала виделкою свою улюблену пасту з морепродуктами зовсім не маючи апетиту. На таці з льодом лежало пів дюжини устриць, а поряд келих просеко.

Я важко зітхнула.

-Що з тобою, люба?-врешті не витримав тато, поклавши столові прибори.

Вчорашній інцедент з Логаном досі не йшов з моєї голови.

Я цілу ніч боролась з жаром внизу живота, поки мозок малював мені гарячі картини в ліжку Ленокса.

Одночасно з тим я злилась. Хто той хлопець що увірвався до брюнета в квартиру? Чому він так вільно може туди заходити? Чи правду він казав?

Груба ревність також долала мене від згадки імені Ло. Хто це така і чому Логан міг займатись з нею чимось непристойним? Ло його дівчина?

Ще я думала про те, чому Логан міг побити людину до напівсмерті. Як довго він був за гратами? Як це на ньому відобразилось?

Ще мене непокоїли ті кляті записки і уражені після падіння місця.

А тепер ще й мусила сидіти в якомусь черговому дорогому ресторані на вечері з татом і думати чи справді він може посадити Логана просто тому що ми поцілувались?

І знову від думки про поцілунок мені солодко звело мʼязи живота...

Та що ж це таке?...

-Нічого.-коротко відповіла я.

Тато закотив очі.

-Щось сталось в коледжі?

Що там могло статись? Тренерка пообіцяла що Олівія буде покарана, дозволила пропустити два тренування. Метта не було, оскільки сьогодні він не мав занять. З Логаном всю дорогу до Святого Патрика і назад ми грали в мовчанку, а Еріка підбігла до мене на два слова, щоб запитати як моє коліно. Вона сьогодні була аж занадто заклопотана щоб про щось базікати, та пліток про моє падіння однаково не пропустила.