10

Проти твоїх очей імунітету нема.

ЛОГАН ЛЕНОКС

Весь час поки Мелісі обробляють розбиті місця, вона сидить в мене на колінах. Лікарка кинула на мене дивний погляд, чекаючи, що я відпущу блондинку, але я проігнорував її німе прохання.

В момент коли принцеса падала, моє серце боляче защемило і я вскочив з лавки, ніби міг опинитись там і впіймати її за одну секунду.

Та клята Олівія, чи як її там, навмисно відступила. Я чітко це бачив. Але зараз в мене не було часу це вирішувати. Вона однаково нікуди від мене не дінеться, тож хай радіє своїй витівці, поки ще може.

Я тримав Мелісу на своїх колінах, міцно притискаючи до себе. Довелось розвернути її спиною до своїх грудей, щоб лікарка могла добряче оглянути коліна принцеси.

Весь час моє підборіддя лежало на плечі дівчини, а пальці мʼяко подорожувати її крихітною талією. Я вивчав яка вона на дотик, поглаждував, коли тій було боляче. Хотів запамʼятати, як це - тримати Мелісу в своїх обіймах.

І це було найприємніше відчуття в моєму житті...

Я не памʼятаю коли обійми приносили мені стільки тепла. Не памʼятаю коли хотів когось обіймати.

З принцесою все було інакше.

Я мріяв щоб вона постійно сиділа на моїх колінах. Постійно так схиляла голову на моє плече.

Вона раптом айкнула і смикнула ногою, коли лікарка сильно надавила на рану. Пальці стисли блакитну спідничку, а потім вона захникала, як маленька.

Я інстинктивно схопив принцесу за обидва стегна, втримуючи ніжку на місці.

-Обережніше.-гаркнув я до лікарки і та трохи незадоволено поправила окуляри на носі, знов повернувшись до роботи.-Потерпи, маленька.-шепотів я на вухо принцесі, сильніше притискаючи до себе.

Меліса вхопилась здоровою долонею за мою руку, але точно не протестуючи. Скоріш для підтримки. І це неабияк дивувало мене, бо я не очікував, що вона так охоче сидітиме на моїх колінах і навіть дозволить мені відшити Метта.

Лікоть і долоня вже були оброблені, а з коліном ніяк не могли розібратись.

Тренерка весь час говорила з жіночкою в окулярах. Коли рани загояться? Чи немає перелому? Коли можна повертатись до тренувань?

Міс Фелс просила Мелісу бути терплячою, обіцяла що завтра знайде її щоб поговорити, наказувала більше відпочивати.

Принцеса просто кивала.

Маленьке покрапування потихеньку перетворювалось на справжній ливень, а вітер сильно гойдав дерева.

-Скажи щоб закінчувала.-прошепотіла мені Меліса зі слізьми на очах і це шматувало моє серце, викликаючи лише злість на усіх навколо, крім блондиночки.

-Досить вже.-гаркнув, коли лікарка знову відрізала шматок пластиря, аби краще закріпити той довбаний бинт. Вона не встигла нічого відповісти, бо я встав, піднімаючи Мелісу.

-Треба краще...

-Не треба!-гаркнув я у відповідь і покрокував сходами вниз, несучи дівчину на руках.

-Я знайду тебе завтра, Міллер!-гукнула в слід тренерка, а тоді голосно нагаркала на дівчат, мовляв вони покарані і будуть працювати навіть під дощем.

Метт бігав полем, бо команді з регбі така погода точно не заважає, тож всі лишились під негодою, окрім нас.

Я зайшов до коледжу, прямуючи коридорами Святого Патрика просто до роздягальні. Зайшов до жіночого відділу і обережно посадив заплакану білявку на лавку.

-Де твої речі, принцесо?-спитав я, опускаючись перед нею навприсідки. Вона витирала румʼяні щоки, прибираючи ледь помітні сліди від туші. Дощ і купа сліз змили її повністю.

-Он там.-вказала пальчиком Меліса і я обернувся до однієї з полиць. Одразу впізнав потрібну сумку і взяв її в руки. Сенсу переодягатись просто не було, бо зранку блондинка одягла ту неймовірну рожеву сукню, а від негоди вона не врятує. Тож дівчина обережно встала з лавки, тримаючи рівновагу.

-Давай допоможу.-наполягав я, але принцеса похитала головою.

-Все гаразд, я піду сама.-досі гублячи трохи сліз, відповіла Меліса.

Я закотив очі, а тоді впевнено обійняв її за талію, закинувши сумку на інше плече. Так я міг допомагати їй йти.

-Дякую.-прошепотіла собі під ніс принцеса.

-Чому та дурепа так зробила?-запитав я, відкриваючи для улюбленої блондиночки двері. Меліса потисла плечима. Я був певен, що вона просто не хотіла говорити справжньої причини.

-Я не втримала рівновагу.-сказала повну нісенітницю дівчина і я смикнув її до себе так сильно, що певно зробив їй боляче. Рожева сумка полетіла на підлогу, коли принцеса вдарилась об мої груди, тихо ахнувши. Вільною рукою я підняв її підборіддя вгору, між нами лишались нещасних кілька сантиметрів.

-З твого боку шляхетно захищати кривдницю, та план провалився. Я ж був там, принцесо, бачив все на власні очі. І тепер ту дурепу нічого не врятує від мого гніву.-шепотів я, сам не знаючи чому. Ми були так близько один до одного, що я боявся, ніби ці пусті коридори можуть зруйнувати момент нашої близькості, просто тому що я говоритиму голосніше.

-Буде гірше якщо ти втрутишся.-опустила погляд білявка.

-Повір, я впораюсь хоч з цілим світом, якщо треба буде за тебе постояти.

Вона прикрила очі, трохи схиляючи голову на бік. Сльози припинились. Я ніжно потер її щічку, борючись з бажанням поцілувати Мелісу. Зараз саме той момент, коли їй це потрібно може навіть більше ніж мені.

Метт сволота. Він не захистить її. Ніколи. Ні перед Олівією, ні перед будь ким іншим.

А я можу.

І хочу...

-Я не хочу додому.-зізналась маленька і я трохи оговтався від думок про її теплі вологі губи.

Я кивнув. Теж не хотів відвозити її додому.

Відступивши на крок назад, я скинув з голови капюшон і потягнув за край худі вгору. Стягнув його, лишаючись в темній футболці і простягнув Мелісі.

-Не треба...

-Одягни, якщо не хочеш додому.-перервав дівчину я.

Вона не дуже сперечалась. Натягла на себе мою велетенську одежину, буквально втонувши в теплій кофті. Витягла руки і трохи засміялась з висячих рукавів.