9

Якщо не хочеш потонути, топи.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Оскільки тренер Метта забороняв команді відволікатись під час тренувань, я вирішила відкласти розмову з ним. Та й після тієї записки і дурнуватих знущань дівчат, настрою на це не було.

В нас буде час після коледжу.

Начепивши біло-блакитну форму, я поглянула в дзеркало. Білі кросівки, блакитні носочки. Такого ж кольору спідниця і приталена футболка з білою буквою «Л» (L), що значило «Леви» (Lions) (назва команди з регбі). Блакитні бантики на волоссі і біло-блакитні помпони.

Полем вже бігали хлопці, розминаючись, а наша тренерка розповідала план тренування на сьогодні.

Та я не чула її. На стадіоні зʼявилась фігура, пройшла на трибуни і сіла просто навпроти нас.

Логан. Він був в блакитних джинсах і чорній толстовці, накинувши на голову капюшон.

Шкірою побігли мурахи. І зовсім не від холодного вітру, який натягував грозові хмари, а від погляду Логана. Він так ретельно вивчав довжину моєї спідниці, що мої щоки самі розгорілись червоним.

-Почнімо!-поплескала в долоні тренерка і я нарешті оговталась. Стала на своє місце попереду, приготувалась. Міс Фелс вигукнула нашу фірмову кричалку і ми всі разом почали рухатись.

-Посміхайтесь!-вимагала жінка.-Не відставати! Один, два, вперед! Три, чотири!

Я намагалась концентруватись на ній, але раптом щось пішло не так.

Ми розвернулись до поля і я помітила ще один погляд. Це вже Метт. Він покинув гру, дивлячись то на мене, то на Логана.

-Метт, чого ти став?! Рухайся!-гукнув тренер і хлопець мусив побігти полем.

-Мелісо! Стоп! Що сталось?-це вже мені.

Всі зупинились і я почула незадоволене бурчання дівчат.

Мене недолюблюють в колективі. Я й сама добре не знаю чому, але більш виразно це стало проявлятись, коли ми з Меттом стали парою.

Він капітан команди з регбі - всі дівчата мені заздрять. Та я не очікувала такої ненависті з боку студентів. Мені буквально нема з ким спілкуватись з початку наших відносин.

Лише Еріка та Метт.

Іноді я почуваюсь чужинко, вигнаницею.

Через те що я вчусь на відмінно мені й так було важко, а через стосунки з популярним хлопцем, стало взагалі нестерпно.

-Вибачте, я трохи заплуталась.-виправдалась я.

-Вона витріщається на Хокінса, ось в чому справа.-гаркнула Олівія.

-Не можеш визначитись, з ким трахатись?-тихо цькувала мене Кортні, натякаючи на присутність Метта і Логана тут. Дівчата біля неї засміялись.

-Тихо! А ти, Мел, зберись!-командувала міс Фелс.

-Добре.-кивнула я.

-Спочатку! Три-чотири!

Ми почали знову і цього разу успішно. Я концентрувалась на рухах, думаючи тільки про посмішку. Зрозумівши, що з танцем в нас все добре, тренерка оголосила репетицію наступного уривка нашого майбутнього виступу.

-Піраміда. Починаємо з останньої звʼязки, відкидаємо помпони і будуємо піраміду. Починаємо на «три-чотири».-оголосила вона. Ми знову зайняли позиції, підготувались і почали.

Я була з ряду менших дівчат, тож мала опинитись ногами на плечах Сідні та Олівії. Туди мені допомагала піднятись Кріста. Все вийшло вдало, я зловила рівновагу, як робила це мільйон разів. Підняла руки вгору, махаючи помпонами. Інші дівчата теж успішно виконали цей трюк.

Та раптом все пішло не за планом.

Я відчула як Олівія зробила крок вбік, прибираючи своє плече з-під моєї ноги. Не маючи точки опори й можливості втримати рівновагу, я полетіла вниз, просто на землю.

Ахнула, відчувши як вдаряюсь ліктем, стегном і коліном іншої ноги. Постраждала ще й одна з долонь, але на щастя не голова. Вона вціліла, завдяки вчасно виставленому ліктю.

-Мелісо!-гукнула тренерка і я почула як дівчата зістрибуючть на землю, але жодна не підійшла до мене.-Ти як? Де боляче?

Я мовчала. Шукала поглядом Метта на полі. Він тримав мʼяч у руках, дивлячись на мене крізь захисний шолом, але не поспішав підходити. Чорт! Його допомога зараз не завадила б.

-Мел!-вимагала тренерка. Я відвела погляд від свого хлопця і відчула чиїсь сильні руки, що обійняли мене за талію.

Як Метт так швидко тут опинився?

Підняла погляд і зрозуміла. Це не він... це Логан. Я полегшено зітхнула, просто тому що відчула як хтось мені допоміг. Відчула, що не сама серед цих ненависних поглядів.

-Ти як, принцесо?-тихо запитав хлопець.

-Олівія!-гаркнула тренерка, переключившись на дівчину.

-Я ні до чого, міс Фелс. Меліса просто втратила рівновагу! Їй би не завадило менше їсти, щоб виконувати такі вправи!

В мене не було сил сперечатись.

-Відчуваю себе зламаною.-тихо відповіла я Логану. Він просунув іншу руку під моїми колінами і підняв над землею, ніби я й зовсім нічого не важила.

Тренерка голосно щось кричала, поки Логан піднімався трибунами вгору, до місця де щойно сидів.

-Двадцять повторень звʼязки від початку до самого кінця! Зрозуміло вам?!

-Тааак.-гуртом відповіли дівчата.

-Я покличу чергову лікарку, а ви працюйте!-тренерка обернулась до нас і Логан їй кивнув.

Вона швидко покрокувала на вихід з поля, а Логан досі тримаючи мене на руках - сів.

За мить він посадив мене собі на коліна і я чомусь зовсім не сперечалась...

Певно це шоковий стан чи... навіть не знаю.

Мої коліно і лікоть кровили, долоня також була здерта, а на стегні мабуть вже зʼявилась синя пляма.

Логан досі однією рукою тримав мене за талію, а іншою взяв мою долоню, повернувши до себе. Оглянув і підняв погляд до моїх очей.

-Подмухати, принцесо?-всіхнувся кутиком губ хлопець. Його очі були чарівні в цей момент. Такі грайливі і яскраві, трохи збуджені, з вогнем бунтарства.

Надворі починав накрапати дощ і десь далеко чувся грім. Команда з регбі тупотіла полем, а дівчата незадоволено шуміли між собою, навіть не починаючи повторювати звʼязку.

Мені на очі навернулись сльози. Вони ненавиділи мене, навмисно скинули, натякнули на зайву вагу і тепер в мене було купа синців та ран. А мій хлопець навіть не підійшов до мене. Це все так навалилось, що я просто кивнула Логану у відповідь і відвернулась від них усіх.