7

Було й було. Забули.

ЛОГАН ЛЕНОКС

Меліса залетіла в будинок мов ошпарена, перебігла перший поверх, кинувши Віллу коротке: «вибач, що втекла» і злетіла сходами на верх, навіть не чекаючи свого пса.

Арчі на своїх коротких лапах, скиглячи, дерся сходами після того, як двері її кімнати голосно гупнули.

Я зайшов до вітальні, побачивши Міллера з ноутбуком на колінах. Він сидів в звичайному домашньому халаті, щось вивчаючи на екрані.

-Знаєш, Леноксе.-почав він і я застиг в проході, ховаючи руки в кишенях.

Долоні свербіли від бажання знову торкнутись обличчя принцеси.

Я знав, що зробив їй боляче і картав себе. Та в той момент важко було стримуватись. Я бляха не міг кінчити від мінету Ло, а принцеса просто так заявляла, що прийшла на вечірку для короткого траха з Меттом. Як мені бляха потрібно було стримуватись?

-Коли я почув, що Меліса не з тобою, засумнівався в твоїй компетентності.

-Вибачте.-крізь зуби сказав я.

-Не варто. Ти за двадцять хвилин знайшов Мел і привіз додому. Це мені подобається. Де вона була?

-На вечірці в дівчини зі своєї групи.-відповів я, поглядаючи на сходи.

Цікаво, що вона робить? Ображено плаче в подушку чи приймає душ? Можливо покірно чекає поки я перевірю чи не втекла вона знов?

-Вечірки... невже їй цього не вистачає? Я гадав, що даю їй достатньо свободи в даній ситуації. Що скажеш?

-Їй не варто відвідувати щось подібне.-відповів я, досі стоячи на місці.

Вілл зітхнув і відклав ноутбук.

-Роки коледжу найкращі. Мені шкода, що Меліса не може сповна ними насолодитись.

Міллер вказав на крісло навпроти і я мовчки сів, перетнувши кімнату.

-Розкажи мені трохи про її оточення. Вона має достатньо друзів? Залицяльників?

Я сильно стиснув зуби, розмірковуючи над відповіддю. Чи варто згадувати Хокінса, коли я планую позбутись його?

-Я особисто познайомився з Ерікою. Здається це її найкраща подруга. За два дні я помічав поряд лише її.

Гадаю, Віллу цього досить.

Еріка. Шльондра з гарними цицьками. Невже не можна знайти кращу подружку?

-Так, я знаю її.-з якоюсь дивною посмішкою відповів Вілл.

Здається він теж помічав як стирчать крізь тонкі блузи соски цієї брюнетки. Хто б не помітив? Гадаю,  вона навмисно одягалась так, що місця фантазії просто не лишалось. Короткі спідниці ледь прикривали її сраку. А якщо сісти навпроти неї можна з легкістю дізнатись колір її трусиків.

І Міллер певно думав саме про це, бо та дивна посмішка досі трималась на його губах.

-А як щодо хлопців?-запитав він, згадавши тему розмови.

-Я... не помічав нікого, хто дійсно зацікавив Мелісу.-відповів я.

Збрехав.

Байдуже.

Принцеса однаково не зустрічатиметься з тим дурнем, який більше боїться отримати по пиці, ніж що Мелісу можуть скривдити.

-Прикро, що в неї таке мале коло спілкування. Може тому вона і тікає на ці вечірки.-відвів погляд чоловік.

Я задумався про це. Вона дійсно спілкувалась лише з Ерікою і Меттом, що дуже дивно. Бо такі дівчата не бувають одиначками. Зазвичай їм важко лишатись поза увагою.

Такі як Меліса стають елітою школи, королевами балу, прикладом для наслідування.

Що не так з принцесою?

Я поставив собі завдання розібратись в цьому, хоч і не знаю навіщо мені зайві клопоти.

-Гаразд, Логане. Хочу щоб Меліса більше не наражала себе на таку небезпеку. Пильнуй.

Я кивнув, розуміючи про що каже Вілл і встав з місця.

-На добраніч.-сказав я.

-До завтра.

Хм... я поки не збирався йти з будинку Міллерів.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Я була сонна цього ранку.

Погано спала через клятого Логана, який зіпсував мій вчорашній вечір.

Хвилювалась через батька, бо між нами однозначно мала бути розмова щодо моєї витівки.

Ще й Метт не відповідав на мої повідомлення.

Словом, навіть вранішня рутина, макіяж і зачіска не врятували мій зовнішній вигляд від вираженого недосипання.

Оскільки світле волосся я зібрала в дві легкі коси, одягтись мала відповідно.

Ніжно-рожева сукня з рюшами і відкритими плечима дуже пасувала під цей невимушений образ. Рукава-ліхтарики робили з мене справжню зефірку. І щоб не перегнути палицю, я одягла білі кросівки і такого ж кольору сумку.

В моєму гардеробі взагалі переважали рожеві й білі кольори. Трохи універсального чорного. Дещо світло блакитне. Та найбільше рюшів, бо це якось ляльково. Тато каже, що мені пасує цей стиль, хоча я й сама не змогла б носити щось таке як носить... Еріка. Бо я не така екстравагантна і смілива як вона.

Я й справді просто лялька, якою керують.

Ця думка ще більше зіпсувала мій і так поганий ранковий настрій, тож на перший поверх я спустилась немов справжня грозова хмаринка.

Арчі біг за мною хвостом, проводячи до дверей. Батька вдома вже не було.

Логан курив біля тонованої автівки, спершись на пасажирські дверцята.

Я важко зітхнула, забрала з дивану сумку з підготовленою формою для черлідингу і попрямувала до Ленокса.

Мені не хотілось вітатись чи розмовляти з ним. Своєю появою в моєму житті, він руйнував буквально все.

Я підійшла майже впритул і смикнула дверцята, та він не відійшов. Мовчи чекав, коли я зроблю наступний крок.

-Відійди.-попросила я, та хлопець не реагував. Його чорний прикид як завжди відкривав вигляд на всі абсолютно агресивні татуювання. Я обрала собі картинку добермана на його передпліччі і втупилась в неї, щоб не піднімати погляд.

Якщо погляну в його очі, одразу забуду що серджусь...

-Добрий ранок, принцесо.-відповів він, знову затягнувшись.

Я вперто мовчала, відчуваючи мурахи на шкірі.

Логан великий. Високий, мʼязистий, спортивний. Поряд з його фігурою я здавалась маленькою дівчинкою і це створювало певний натиск. Звичайний вдих брюнета перехоплював мій подих, бо його груди піднімались, торкаючись моїх.