6

Не цілую. Надобраніч.

ЛОГАН ЛЕНОКС

Двері рипнули і я штовхнув довгоногу блондинку в ванну кімнату чиєїсь затхлої, прокуреної квартири. Шум музики і криків залишився за дверима, коли я закрив їх на замок.

Блондинка засміялась, звалившись зі своїх шпильок на килимок біля ванни.

-Ти нетерплячий, Леноксе. Так сумував за мною?-базікала вона, бігаючи втомленим поглядом по моїм рукам, якими я вправно розбирався з ременем.

Мій член був в напрузі вже кілька годин і ніяк не приходив до тями, тому все що я міг - трохи розслабитись на рандомній вечірці в Гренлофті.

-Смокчи.-з огидою відкинув я і Ло привстала на колінах.

Вона була добряче накачана наркотиками і мені зовсім було її не шкода. Я б навіть зрадів, якби ця шльондра нарешті відкинулась десь на задньому дворі чиєїсь хати.

Та поки Ло була найприємнішою з усіх повій цієї вечірки, тож я дозволив їй вдруге (сподіваюсь востаннє) втішити мене.

Біла голова нахилилась над моїм пахом і я відчув, як теплий ротик обхопив мене і вправно просунув глибше.

Лампа миготіла і видавала тріскіт. Я сперся рукою на стіну над головою Ло і спробував розслабитись,

Картинка сама собою зʼявилась в моїй голові. Тісна квартирка, мале ліжко, чорні простирадла, Меліса... вона дивилась на мене з таким бажанням... я б ніколи їй не відмовив, якби вона попросила.

-Мммм...-простогнала Ло десь внизу і я сильніше стиснув очі, щоб не повертатись до реальності.

В моїй уяві Меліса лежала притиснута до матрацу моїм тілом. Дивилась наївними оченятами в мої. Її носик блистів, а соковиті губки були обведені ніжним кольором олівця, трохи схожим на її власні вуста.

Я б поцілував її. Ніжно і повільно. Щоб відчути солодкий смак і дати їй насолодитись моментом.

Я б показав принцесі, що їй ні з ким не буде так добре, як зі мною.

-Ти міцний горішок, Леноксе.-почулось десь внизу. Ло так вправно смоктала, але ніяк не могла змусити мене кінчити.

І це лякало. Я був поруч з Мелісою лишень другий день, а вже ніхто не міг мене задовільнити.

Раптом десь в кишені задзвонив телефон, вибивши мене з думок.

-Чорт.-вилаявся я, діставши його. Ло не припиняла смоктати.-Слухаю.-дзвонив Міллер.

-Скажи мені, Логане, як минув день моєї дочки.-почав він.

Я зібрав всю силу волі в кулак і заговорив.

-Нічого підозрілого. Крім друзів нікого поруч. За межами коледжу вона не була. По місту пересувалась тільки зі мною.-коротко відповів я, поки блондинка продовжувала свою справу.

-Гаразд. Мене це тішить.-задоволено відповів Вілл.-А де ви зараз? Чим займається Меліса?

Ло приємно провела язичком по моїй довжині і це змусило мене на мить загубитись в думках. Я уявив, що ці білі пасма належать декому іншому...

-Тобто?-раптом прокинувся я.-Вона вдома.

На тому кінці дроту почулось гарчання.

-Меліси немає вдома. Де вона?

Я одним рухом відштовхнув голову Ло від себе і вона зкрикнула, поки я застібав джинси.

-За десять хвилин буде вдома.-сказав я і відключився, поки не пізно. Не хотілось накликати на себе гнів Вілла.

-Що таке?!-нила Ло, але я вилетів з ванної кімнати, поспішаючи до виходу.

-Логан, ти куди?! Зараз твоя черга!-кричав Ноа, побачивши, що я йду.

-Вибач, бро. Не сьогодні.-коротко відповів я і вилетів на подвірʼя, поки друг вигукував прокльони мені вслід.

Я набрав номер Меліси, заводячи автівку, та абонент був поза зоною.

-Обіцяю, принцесо, ти будеш за це покарана.-казав я сам собі, відкриваючи потрібну програму в телефоні.

МЕЛІСА МІЛЛЕР

Я награно засміялась, відставивши смердючий пластиковий стакан червоного кольору на стіл.

Сьогодні була вечірка у Діксі. Вона запросила всю команду Метта, а також кількох дівчат зі старших курсів. Інші присутні це наші з нею одногрупники, їхні близькі друзі чи хороші знайомі Діксі з нашого потоку, включаючи Еріку.

Мене, як вже зрозуміло, не запрошували. Мене ніколи не запрошують. Та я прийшла як плюс один з Меттом. А хто може щось заборонити капітану команди регбі?

З Ерікою ми мало говорили, бо я досі сердилась через ту поїздку в машині. А ще мене мучило питання з вʼязницею і Логаном. Еріка могла б поділитись своєю думкою зі мною з цього приводу, та я була не впевнена, що хочу її чути.

Тож сьогодні я тусувалась переважно сама, поки Метт з усіма привітався, а вже потім знайшла з ним місце на дивані в вітальні.

Тут було душно, накурено, смерділо алкоголем і спітнілими тілами. Я не дуже люблю такі місця, але сьогодні змусила себе прийти.

Крізь гучну музику я майже нічого не чула, але розуміла, що Метт жартував.

Мені ж було не до жартів. Його рука лежала під краєм короткої білої спідниці, яку я начепила як дурепа і тепер про це шкодувала.

Рожевий топ на тонких бретелях і так був достатньо відкрим, Мел, цього б вистачило!

Мій здоровий глузд тоді так не вважав. А тепер я пожинала плоди свого бездумства, нервуючи, що Метт спробує зробити наступний крок.

Насправді, я втекла з дому на цю вечірку саме для цього. Бо відчувала, що повинна щось зробити зі своєю незайманістю. Відчувала, що Метт починає перейматись про це. Відчувала тиск. Хотіла його позбутися.

Але страх всеодно був таким великим, що я ледве стримувалась перед ідеєю втечі.

Метт узяв мене за руку, ніби боявся, що я зникну, якщо відпустить. Його долоня була теплою, впевненою.

-Ти сьогодні неймовірна, мармеладко.-сказав він, нахиляючись ближче.-На тебе всі так дивляться.

Я усміхнулась.

Автоматично.

-Ти завжди так кажеш.

-Бо це правда.-він нахилився ближче.-Ти найкраща дівчина в коледжі.

Його слова мали б змусити мене відчути щось важливе. Радість. Гордість. Тепло.

Але ні...

Було відчуття, ніби я сиділа в кімнаті без вікон і чекала, коли хтось увімкне світло.