2

В кімнаті повній мистецтв,

я б і далі дивився на тебе.

ЛОГАН ЛЕНОКС

Меліса була... цікава. Розкішне світле волосся пахло смаженим цукром і цей аромат ніби охоплював мене з голови до ніг. Я був таким напруженим від її присутності, що навіть пальці тремтіли.

Дівчина витратила ще близько пів години на збори, поки я нервово крутився навколо нової машини. Це був мерседес, який зазвичай звали кубиком. Тонована машина на високій посадці з нереальною витратою пального і майже нулячим пробігом. Я був в захваті від шкіряного салону і натертого до блиску кузову, але ще більше був у захваті від того, що проводитиму щодня більше години в цій машині разом з Мелісою.

Вона... хм, якась дивна магнітна сила тягнула мій погляд до дівчини.

Білявка вийшла на терасу в короткій чорній спідниці і ніжно-рожевій, ідеально випрасуваній, блузі. Її рожеві мюлі з бантиками були начищені, а чорна сумочка виблискувала на сонці.

Меліса була ідеальних форм, ідеального зросту. Ідеально вдягнена, ідеально нафарбована.

Втілення ідеальності.

Ідеально підходила мені...

Дівчина з моєї мрії і я збрешу, якщо скажу що не хочу трахнути її в цій же машині.

Вона мовчки підійшла до мерседеса, звівши брови. Каблучки тихенько цокали об бруківку, створюючи певний шарм її образу.

Я відкрив для принцеси дверцята і вона сіла в авто надувши губи.

-Подякувати забула.-дражнився я. Мені страшенно хотілось витягнути з неї пару слів.

Вона кинула на мене серйозний погляд.

-Дякую, що тепер всюди в мене буде хвіст.-фиркнула вона. Я важко ковтнув, коли вона трохи підтягла свою й так коротку спідницю, аби було зручніше сидіти.

Худорляві ніжки страшенно мені подобались. Хтось міг би сказати що фігура Меліси дещо хвороблива, а я вважав зовсім навпаки.

-Не на мене ображайся, принцесо. Я лише виконую свою роботу.-всміхнувся я кутиком губ, спершись на дверцята.

-Не принцеса. Не Мел. Не ще якось там. Для тебе я Меліса.-строго повідомила блондиночка і мої зуби заскреготіли. Вона показувала характер і це мені не дуже подобалось. Бо я любив слухняних дівчаток.

Певною мірою роздратованість напала на мене, ще й через те, що Ноа попереджав мене щодо багатих діток, а я страшенно не хотів вірити його словам.

-Як скажеш, принцесо.-навмисно відповів я, закривши дверцята, поки вона не вирішила щось відповісти.

Я обійшов авто, сів за руль і впіймав на собі вивчаючий погляд.

Меліса бігала моїми татуюваннями від самих плечей і до кісточок, які виднілись від того, що я міцно стискав руль.

Авто загарчало і я здав назад, виїжджаючи з території цього замку.

Будинок і справді був шикарним, великим з неймовірною архітектурою. Подвірʼя чисте, з доглянутим газоном, фонтаном і різноманітним декором, а також кількома зонами відпочинку. Басейн, барбекю, гойдалка, застелена рожевими подушками. Все просякнуто любов'ю Міллера до своєї дочки.

Двоє охоронців біля воріт, прибиральниця і особистий кухар. А ще певно садівник. Тут пахло грошима.

Виїхавши на дорогу, я додав газу і поїхав просто до коледжу Святого Патрика. Куди б ще могли віддати вчитись принцесу, як не в найдорожчий коледж міста?

Кондиціонер не дуже добре справлявся зі спекою, тож я повернув колесо регулювання ще на одну поділку вперед.

-Нам в іншу сторону, Логан.-повідомила дівчина.

-Чого б це?-не зрозумів я.

-Маємо заїхати за моїм хлопцем.-трохи зверхньо відповіла Меліса і я звів брови.

Не зрадів появі хлопця.

Мене вколола ревність.

Таке можливо? Думаю так. Я щойно побачив дівчину своєї мрії і одразу дізнався що вона не одна.

Чого ти очікував, Логан? Що ця принцеса буде сидіти і чекати тебе?

Дурня.

-Ми не забиратимемо його.-грубо відповів я.

-Чого б це?-копіювала мене білявка.-Здається ти маєш супроводжувати мене, а не контролювати. Тому розвертайся.

-Не змушуй мене повторювати, принцесо.-гаркнув я.

Ми не забиратимемо ніяких хлопців. Ніколи.

Бо я не хочу, все.

Щоки Меліси загорілись. Вона ображено рикнула і дістала з сумочки телефон. Когось набрала і приклала слухавку до вуха.

Буде скаржитись татусю? Байдуже. Ніякого хлопця.

Я мав на це повноваження. Вранішня розмова про деталі моєї роботи розставила всі крапки над і.

Вілл дійсно володів найбільшою частиною акцій «В72» і мабуть був трохи параноїком. Кілька років тому його дружина загинула в автокатастрофі, але він вважає, що це його конкуренти «прибирають» його в такий спосіб. Тож, Вілл переймається, що з його дочкою може щось статись, тому я тут.

-Привіт, Метт. Можеш не чекати мене.-на тому кінці хтось заговорив і я стиснув зуби.-Мій тіло охоронець не захотів змінювати маршрут. Так, певно через батька. Зустрінемось в холі. Так, і я тебе кохаю.

Це діяло мені на нерви.

Вона не кохає його!

Меліса сховала телефон і я кинув на неї погляд.

-Не зарано тобі зустрічатись з хлопцями?

-Мені девʼятнадцять. Ти мав би знати що це не рано.-відповіла принцеса і моє тіло огорнув мʼякий спазм. Вона на пʼять років молодша за мене. Хіба я можу мріяти про це дівча?

Заспокойся, Логан. Візьми себе в руки.

Я просто стиснув зуби, втупившись в дорогу.

-Скільки тобі років, Логане?-якось трохи зверхньо запитала дівчина.

-Це має значення?-не дивлячись на Мелісу, запитав я у відповідь.

-Хочу зрозуміти чи можеш ти взагалі когось охороняти.

-І мій вік тобі це пояснить?-всміхнувся кутиком губ я.

Будь яка розмова між нами - це вже добре.

-Чого ти такий впертий? Просто скажи і все.

Я саме звернув до воріт коледжу, розглядаючи старовинну архітектуру будівлі і хвилясті бруковані доріжки.

Тут вчились мажорчики, чиї батьки щороку вивалювали кругленькі суми на реставрацію старого як світ приміщення. І щороку воно ставало дедалі пафоснішим. Форма змінювалась, паркова зона збільшувалась. Я чув що всередині навіть є літній сад, а внутрішній дворик оздоблений фонтаном, вигляд на який є навіть з балконів другого поверху.