Моя тінь більше не йде за мною

1. — Йоу, прокидайся й привіт! Це тепер твій новий світ!
2. — Ех... І хто ж це ти?
3. — Клок, якому хтось колись давно сказав "світи!"
4. — І хто ж був це?
5. — На жаль, не пам'ятаю я його лице...
6. Було темно і лиш вогник Клок сяйво роздавав
7. Лише він інформацію про навколишнє давав
8. Позаду була стіна бетонна, а попереду — трохи тривожна
9. — Дивись... Тут ти можеш у вихід зайти. Але спершу тобі треба ключі знайти
10. — А де ж мені їх шукати, якщо тут вже нема куди далі крокувати?
11. Клок навколо Лоуренса прокружляв і ще одну дорогу показав
12. — Ось тут коридор лежить, а я буду там тобі світить
13. Крокували його ноги, але почалися нові діалоги
14. — Клоку, дивись, там вдалині якесь ще світло сяє
15. — Так... І моє поступово вже згасає. Це магічний бар'єр, що мене не пускає. На жаль, доведеться тобі самому йти вже далі
16. Там вже не так пітьмою гриміло, тому б Клока світло лиш зайвим би горіло
17. — Цей бар'єр лиш людей чекає — будь-яких духів він відкидає, але приймає лиш тих, хто кров'ю стікає, але якщо текти вона припиняє — вважай, що смерть тебе вже чекає
18. — Там є стіл й на ньому чорний ніж...
19. — Так, тільки глибоко не ріж...
20. Лоуренс ножа в руках міцно застиснув, лезо до лівого плеча притиснув
21. Один легкий рух руки й лилась кров через віки
22. Пройшло тіло крізь прохід і хоч кров лилась — воно готове йти в похід
23. Лоуренсу на останок Клок сяйвом помахав поки Лоуренс знову рану оглядав
24. Пройшовши ще трохи Лоуренс двері відчинив і цим реальність попереду створив
25. Коли ще до ручки дверної він торкнувся, найбільший його страх в реальність обернувся
26. Попереду нього багатоповерхівки височенні з'явились і вікна кожної з них — на нього дивились
27. Лоуренс хотів відразу назад повертатись — та двері вже не бажали відчинятись
28. Залишався лиш шлях крізь висоту та страху неба ваготу
29. Попереду була вузенька балка металева, кожен скрегіт звучав мов рик лева
30. Страх кожен вдих переповнював, холодний погляд його лиш доповнював
31. І коли вже шлях той пройдений був — наступні двері чекали
32. І спогади вони його мов книгу прочитали
33. Поки руки знову плечі розрізали
34. Ніби попереду був ще один звичайний коридор
35. От тільки містив він небажаний повтор
36. Напівпрозора улюзія попереду з'явилась
37. І туга на Лоуренсові очі відразу ж звалилась
38. — Не вбивай його, тебе я благаю... Смерті йому я чесно не бажаю...
39. Тіла їх білим сяйвом світились, руки ще швидше трусились
40. Проте інший Лоуренс, що колись по Землі блукав — закривавлений ніж в руках уже тримав
41. Лоуренс справжній просто від цієї сцени відвернувся і хоч трохи стрепенувся, але раптом схаменувся
42. Арторіас ж у раї сидів, на власний меч він глядів
43. Але в момент один побачив під руків'ям він ще одну шкалу, яка означала його ж володаря жагу
44. Це була кількість душ, які меч поглинув, скільки власник ворогів розкинув
45. Йому вже було нічого робити, набридло вже вино священне пити
46. Портал до людей Богу вдалося зруйнувати, вирішив Арторіас почати демонів вбивати
47. Навіть своїх радників він вирішив не шкодувати, хотів лише він ту шкалу заповняти
48. Лоуренс хотів наступні двері відчинити
49. Ручці їхній вдалося увагу захопити
50. Але приклавши на її поверхню руку — нестерпний біль всередині відчув, факт один він осягнув
51. Ці двері — вони рукам піддадуться, але тоді вони ж самі в болях окунуться
52. Лоуренс захотів зробити хитріше — обмотав шматок сорочки на дверях щільніше
53. Тканина від болю його визволяла, завдяки руху руки — двері болючі відчиняла
54. Пройшовши далі — коридор новий постав перед ним
55. Заповнений він був мороком німим
56. На підлозі викарбувана лінія лежала
57. Між комфортом і болем вона шлях межувала
58. Ступивши крок вперед — Лоуренсове тіло біль охопив, шлях у кілька метрів він значно ускладнив
59. Лоуренс ступню свою назад забрав
60. Але біль мов від голок під шкірою — все ще в його тілі вирував
61. Лоуренс на біль налаштувався, пройти крізь пекло він збирався
62. Зібрав він сили всі свої в кулак
63. Дивився він на двері попереду мов голодний той хижак
64. Зробив він крок знову в самий центр болю
65. Почав кричати даючи злості волю
66. Не залишаючи шансів змінити його долю
67. Прорвався він до самого кінця
68. І хоч тіло його страждало безмежно — не було на ньому жодного синця
69. Відчинивши двері ще одні
70. Побачив дещо він, що сяяло в пітьмі
71. Під стіною було Лоуренсове тіло
72. І лиш на половину воно уціліло
73. Тримало воно в руках кристал доволі невміло
74. Підійшовши ближче Лоуренс кристал той з рук дістав
75. Ключі всередині коштовності він впізнав
76. На підлозі поруч був кінець бар'єру, що був на початку
77. І щоб розвіяти його — тримав в руках уже печатку
78. Там був виріз якраз по формі кристалу
79. Поклав туди він його помалу
80. Бар'єр швидко розчинився і перед ним прохід новий відкрився
81. Це були сходи, що вниз вели
82. — І коли ж це все звели...
83. Кристал з ключами як джерело світла слугувало
84. — Блукати ще в темряві після всього бракувало
85. У підвал він зайшов, який дечим більшим слугував
86. Побачив там він декого, кого точно не чекав
87. Посеред кімнати сам Арторіас стояв
88. На секунду страх Лоуренса порвав і все ж тікати він не став
89. Але Арторіас побачивши кристал все ж дещо та сказав
90. — Не бійся не завдам я тобі шкоди
91. — З якої вважаєш ти мене породи?
92. Лоуренс швидко ніж дістав, хоч від цього тиск лише у Лоуренса й зростав
93. — Якби хотів би вбити це давно б уже вчинив — хоч черв лиш копію мою уявну ледь зробив
94. — Мені вже нікуди тікати — чого ще крім смерті можеш ти мені бажати?
95. — Можливо, прошу я забагато, але повір моїм словам — і тоді ключі тобі я дам
96. Лоуренс почав кристалом по стіні найближчій бити, щоб коштовність ту відкрити
97. Але лиш шматки каміння розлітались, поки ключі всередині лишались
98. — У тебе так розбить його не вийде жодним чином жодним клином
99. — Мені твої репліки так потрібні як і оса з ослом подібні
100. Арторіас за межу заступив і крок в сторону Лоуренса зробив
101. Лоуренс ножем його штрихнув, але в результаті тільки ніж погнув
102. Взяв кристал він той з рук його безперешкодно і здавалось все мерзотно
103. Але зробив те, що на мить здавалося зовсім вже беззлобно
104. Затиснув кристал він між свої щелепи кам'яні — полетіли іскри вогняні, посипались осколки кристалу піщані
105. Ще секунда — зняв з язика він чотири ті ключі і хлопнув Лоуренса по здорову плечі
106. — В наступному коридорі золота чаша тебе вже чекає, яка крові все ще нахабно жадає, прохід вона в один кінець відкриває, — після цих слів Арторіас Лоуренсу ключі простягає. — Моя кров у тілі все ще грає, але ран приймати воно зовсім не бажає
107. Лоуренс ключі швидко взяв і Арторіаса у ту ж мить уже лишав
108. Дійшовши до чаші, невеличку краплю крові із плеча він поклав — цим шлях до виходу проклав
109. Але на Лоуренсове здивування прийшов він туди звідки почав — Клок його вже сяйвом зустрічав
110. — Вау! Ти ключі знайшов! І до виходу дійшов! Фінальні двері особливі і замки на них важливі — всі чотири вони мають бути провернуті у один момент — лише тоді двері відкриються — найважливіший елемент
111. — Але я маю лише одну пару рук — як я маю двері відчини, якщо я ж не павук?
112. Клок вже вихід мав — про свою здатність давно він вже знав
113. У звичайної сфери руки з двох боків почали рости — лише так він міг їх разом звести
114. Лоуренс став знизу — два ключі провернув
115. Клок підлетів вище — верхні замки відімкнув
116. Одночасно ці події стались — темні двері після цього відразу ж відкривались
117. Клок полетів всередину без жодного наказу, Лоуренс пішов за ним майже відразу
118. — Далі просто прямо йти — як до виходу прийти?
119. Клок у момент той замовк і погасло світло його біле, мов стало воно із чимось іншим вже ціле
120. — Привіт-привіт, ось я друг твій маленький! Хоча, мабуть, не такий і вже добренький
121. Постала серед темряви постать нова — це вже зовсім інша глава
122. Чотири руки і темні очі, що були знаком його мощі
123. — Де вихід? І звідки ти тут узявся? Куди Клок подівався?
124. — Мабуть, спершу мені треба було представитись, хоч я вже і був готовий квапитись. Я Людвіг — називай мене злом абсолютним, яке стримувалось світом невідступним... Звідки я узявся? Це завдяки чужій злобі я сили набрався... Спершу мене люди вчинками створили, але сили Божі мене у клітці заточили, по шматочках в душі кожній розділили... Бог — жоден окрім нього моєї присутності не відчував, жоден окрім нього про мене не знав... але якщо не помиляюся, то своє життя він вже недавно віддав... Як жаль, хотів я позмагатись, із тим хто заточив мене нарешті поквитатись... До речі, двері, що позаду тебе стоять — створені щоб мене всередині тримать... Але сила й за дверима відчутна — і за ними була мені доступна: Клок це лиш ілюзія, якою я керував і вказівки тобі з напрямком давав... і ось ти місце слабке в собі знайшов — тоді кожен мій шматок з душ усіх на волю пішов, повноцінним всмістилищем тепер мені ти станеш... Цікаво як швидко ти тут зів'янеш...
125. — Ти прокляття, що заслуговує на розп'яття!
126. — Гаразд... Думай як знаєш, сподіваюсь тут не заблукаєш
127. — Ти чудовисько й творіння жахливе — яке окрім цього й дратівливе!
128. — На даний момент я сприйму це... за комплімент... та і на дратівливого поки лиш ти один схожий, увесь такий тут ти ворожий...
129. Лоуренс пішов навкулачки у ту ж мить, кров його злісно після всього вже кипить
130. Людвіг плавно кинжал свій дістав і ним Лоуренса у слушну мить спіймав
131. — Біль... це те заради чого я борюся...
132. — Ого... Я майже тебе вже боюся
133. Людвіг Лоуренса за дверима залишив із цими словами, прокрутив він ключі усіма руками
134. У ту мить тіло Лоуренса змінилось: на чудовисько з середини перетворилось, лице чудовиськом вкрилось
135. Дві нові руки з'явились, проблиски світла в очах навіки вже закрились