Єдине але втрачене кохання

**

Дуже часто в життєвій стежині,

Блудять душі у вічнім безсиллі,

І себе до знемоги картають

Бо у щасті абсурду немає.

І від смутку вже стали залежні,

Дорікаєм ми світові в час,

Вперта посмішка задушливо тає

Тихо вдосвіта муки долає.

А очі? -,,Там лише омана"

То за що ти так доле караєш?

За поцілунки на губах?

Чи за солодкий післясмак?

Я напишу нову главу,

Та ні, напевно нову книгу,

Де світ дарує шанс любити

Душа шепоче -,, Хочу жити"...

Де всі забуті теореми,

І  мить зігрітая теплом

Де прохолода від розмов.

Сліди не пишуться на показ

 Надхненна зірка з дня у день

Шляхи упертістю здолає

Окреслить вірності пером.

Віщує доля знов провалля

Де вже немає зайвих слів,

І загубились між мостів

Тепло, що напророчило кохання...

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше