Єдине але втрачене кохання

Осінь

Я намалюю осені портрети

І замість фарб- на вулиці дощі,

Вражаючі й натхненні вірші

Любові трішки для душі.

Я підберу палітру лиш для себе

Красиву, фантастичну, золоту

Думки туманом оповиті

Стара верба, що на краю...

Захопить душу обігріє,

Полине в даль не упізнає

Нас тихо ранок запитає

Спиняє, заворожує, єднає...

Я так закохана у осінь!

Шепоче тихо листопад,

І золотаві листя коси

У тихий став, забутий став.

Звучить мелодія лісів

П'янкий забутий подих 

І там мільйони кольорів

Життєвий там мій подвиг...

Там почуттями не стримана

Солодким цілунком оспівана

Вітром між гір обіймана

Пензлем любові розвіяна.

Там постать вірної, сильної

У дружбі надто сміливої

На фото трішки стурбована

У осінь просто запрошена...

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше