Розділ 9

Школа зустріла мене знайомим гамором, запахом крейди та усмішками друзів. Після кількох днів тиші вдома, цей шум здавався мені найкращою музикою. На уроці англійської мови Віктор Миколайович привітав мене з поверненням, і я з гордістю відповідала на всі запитання — хвороба не змогла вибити знання з моєї голови!

Але як би цікаво не було в класі, моє серце весь час линуло назад — туди, де за бірюзовим парканом чекала моя пухнаста команда.

Коли я нарешті відчинила хвіртку, на мене чекав справжній парад. Мушка першою почула звук моїх кроків і з радісним гавкотом кинулася назустріч, ледь не збивши мене з ніг. А за нею, один за одним, виходили вони — господарі дому.

Аніса та Пушинка м’яко терлися об мої коліна, а білосніжний Пушок підставив голову для обов’язкового «привітального чухання».

Малеча — Рижик, Мурзя та Нікис — влаштували навколо мого рюкзака справжнє обстеження, намагаючись винюхати, які новини я принесла зі школи.

Увечері, коли сонце вже сіло, ми знову зібралися у вітальні. Кеті розкладала свої малюнки, мама готувала теплий чай, а я відкрила наш «літопис», щоб записати останні рядки цієї глави.

Шість котів розбрелися по кімнаті, займаючи свої улюблені місця. Хтось на підвіконні, хтось на дивані, а хтось — як завжди, на моїх колінах. У бірюзовому домі панував той особливий затишок, який буває лише тоді, коли вся родина в зборі, а всі хвороби залишилися позаду.

— Лілю, ми тепер завжди будемо писати про них? — запитала Кеті, поглядаючи на сплячого Рижика.

— Завжди, — відповіла я. — Бо кожна їхня пригода — це частина нашої історії.

Ця подорож від першого кроку маленької Маркізи до сьогоднішнього галасливого дня з шістьма котами навчила нас головному: дім — це не просто стіни бірюзового кольору. Це місце, де тебе чекають шість пар вух, чотири лапи вірної собаки та безмежна любов сестри й мами.

Я закрила зошит. Перша частина нашої великої книги була завершена. Попереду — нові дні, нові уроки в школі та тисячі нових «мяу», які ми обов’язково почуємо завтра вранці.

Бірюзовий дім заснув, сповнений муркотіння та спокою. Це був ідеальний фінал для початку великої історії.