Розділ 8

Ранок почався не з будильника, а з м’якого лоскоту в носі. Це Рижик вирішив перевірити, чи я вже прокинулася, і лоскотав мене своїми довгими вусами. Я розплющила очі й посміхнулася: голова більше не боліла, горло не першило, а в тілі з’явилася забута за дні хвороби легкість.

— Ура! Я здорова! — вигукнула я на всю кімнату.

Від мого крику Пушок, який спав у мене в ногах, здригнувся і ліниво потягнувся, вигинаючи свою білосніжну спину дугою. Він був моєю головною «грілкою» всі ці дні, не відходячи від ліжка ні на крок. Тепер він ніби з полегшенням муркнув: «Ну нарешті, господарка в нормі».

Сніданок на кухні нашого бірюзового дому здався мені найсмачнішим у світі. Кеті вже сиділа за столом, доїдаючи кашу, і з цікавістю спостерігала, як я з ентузіазмом збираю свій рюкзак.

— Лілю, ти справді йдеш? — запитала вона, розгладжуючи вушка Анісі, яка крутилася поруч.

— Справді, Кеті! Я вже так скучила за друзями і навіть за уроками!

Навіть Аніса сьогодні поводилася інакше. Вона поважно підійшла до мого рюкзака, обнюхала його і потерлася щокою об край, ніби ставлячи свою «королівську печатку» на вдалий день. Пушинка та Мурзя влаштували перегони навколо моїх ніг, поки я зав’язувала шнурки, а Нікис чорною блискавкою застрибнув на шафу, щоб з висоти спостерігати за моїми зборами.

Вийшовши на ґанок, я вдихнула свіже ранкове повітря. Руда Мушка вже чекала біля порога. Побачивши мене з рюкзаком, вона почала радісно крутитися на місці, збиваючи хвостом пил. Вона провела нас із Кеті до самої хвіртки, підстрибуючи від задоволення.

— Все, Мушко, охороняй дім і котів! — скомандувала я, закриваючи хвіртку.

Йти дорогою до школи було неймовірно приємно. Кожна калюжа після вчорашньої грози, кожна квітка в сусідських садках здавалися мені особливими. Я відчувала себе сильнішою і щасливішою. Попереду був цілий день у школі, зустріч із вчителями та друзями, а ввечері — повернення до мого затишного дому, де мене чекатимуть шість пар пухнастих вушок.