Розділ 3

Час у нашому бірюзовому домі летів непомітно, наче листя, що закрутило осіннім вітром. На зміну спокійній величності Маркізи прийшла енергія нового покоління. Тепер уже Аніса, яка колись сама була крихітним клубочком у нас на руках, стала мамою. І якщо Маркіза принесла в дім порядок, то діти Аніси принесли справжній хаос — веселий, галасливий і неймовірно теплий.

Того ранку ми з Кеті зрозуміли: наше котяче королівство розширилося до неймовірних масштабів. На подвір’ї з’явилося троє нових героїв, кожен із яких уже з першого дня показував свій зухвалий характер.

Першим із коробки завжди вистрибував Рижик. Він був справжнім сонячним промінчиком — яскравим, гарячим і всюдисущим. Здавалося, Рижик не вміє ходити: він тільки літав, стрибав і полював за хвостами своїх старших дядька Пушка та тітки Пушинки. Якщо десь щось падало або шелестіло — будьте певні, там уже був Рижик.

Другим, більш обережним, але не менш хитрим, була Мурзя. Його темна шубка дозволяла йому ховатися в тінях веранди, звідки він полюбляв раптово нападати на наші капці. Мурзя був стратегом. Він міг годинами чекати слушного моменту, щоб вихопити іграшку у Рижика, і робив це з таким невинним виглядом, що на нього неможливо було сердитися.

А третім був Нікис. Найшвидший серед усіх, він нагадував маленьку чорну блискавку. Нікис обожнював підкорювати вершини: від нижніх гілок яблуні до спини великого Білика, який лише важко зітхав, дозволяючи онуку своєї старої подруги Маркізи тренуватися на собі.

— Лілю, дивись! Вони знову вкрали мій бантик! — сміялася Кеті, намагаючись наздогнати Рижика, який уже мчав у бік малиннику з трофеєм у зубах.

Тепер наше життя перетворилося на суцільну гру. Шестеро котів! Троє дорослих дітей Маркізи — Аніса, Пушок і Пушинка — та троє малих бешкетників Аніси. Це була справжня банда, де кожен мав свою роль. Аніса намагалася зберігати спокій і виховувати своїх малят, але навіть вона іноді не витримувала і приєднувалася до їхніх шалених перегонів подвір’ям.

Дивлячись на те, як вони разом сплять на сонечку одним великим різнокольоровим клубом, я думала про те, як важливо берегти ці моменти. Наша династія росла разом із нами. Бірюзовий дім став для них фортецею, а вони для нас — живою частинкою щастя, яка щодня нагадувала: сім’я — це не тільки люди, це й ті, хто зустрічає тебе радісним муркотінням біля порога.

Історія Маркізи продовжувалася в кожному русі її онуків. І ми знали: попереду у нас ще багато розділів, сповнених нових пригод і котячих таємниць.