Розділ 2

Минав час, і наша маленька Маркіза перетворилася на справжню поважну королеву бірюзового дому. Вона вже не ховалася в дідусевому кашкеті, а впевнено обходила свої володіння, перевіряючи кожен кущик малини. Але одного дня в її житті — і в нашому теж — сталася велика подія.

У затишному куточку на веранді, де завжди пахло сушеними травами та теплим деревом, з’явилося троє маленьких клубочків. Маркіза стала мамою. Тепер вона не просто гуляла садом, а з гордістю представляла нам своє продовження — перше покоління нашої котячої династії.

Ми з Кеті годинами сиділи поруч, затамувавши подих. Нам так кортіло роздивитися їх ближче!

Першою на лапки звелася Аніса. Вона була точною копією своєї мами: така ж граційна, з розумними очима, які, здавалося, бачили все наперед. Аніса змалечку виявляла характер — вона була серйозною і дуже відповідальною. Коли вона дивилася на нас, ми з Кеті розуміли: ця кішка знає якусь таємницю.

Поруч із нею кувиркався Пушок. О, це був справжній велетень! Білосніжний, м’який, наче хмаринка, що випадково спустилася в наш двір. Він був найдобрішим серед усіх. Поки Аніса вивчала світ, Пушок просто хотів, щоб його почухали за вушком. Він міг годинами мурчати на колінах у Лілі, забувши про всі котячі справи.

А третьою була Пушинка — маленька, тендітна і неймовірно ніжна. Вона була схожа на кульбабку, яку от-от рознесе вітер. Пушинка завжди трималася ближче до брата й сестри, але мала найгучніший голос, коли справа доходила до обіду.

— Дивись, Кеті, вони такі різні! — шепотіла я, показуючи сестрі на малят.

Кеті, якій уже було трохи більше року, намагалася вимовити їхні імена, смішно коверкаючи слова. Для неї ці кошенята стали першими справжніми друзями, з якими можна було повзати по килиму.

Маркіза дозволяла нам бавитися з малятами, але завжди тримала одне око відкритим. Вона вчила їх усього: як правильно вмивати лапки, як полювати на сонячних зайчиків і як поважати господарів бірюзового дому.

Це було золоте літо. У нашому дворі тепер було вчетверо більше муркотіння. Ми з Кеті росли, а поруч із нами росла «трійця Маркізи» — Аніса, Пушок та Пушинка. Вони стали нашою командою, нашою пухнастою тінню.

Того дня ми ще не знали, що Аніса згодом сама стане мамою і подарує нам Рижика, Мурзю та Нікиса. Але вже тоді ми відчували: наш дім наповнюється особливою силою — силою любові, яка передається від вусиків до хвостика, від покоління до покоління.