Розділ 67. Закладки минулого та майбутнього

Поки Столиця вчилася жити за новими залізничними законами, у тінях домініону вже починали прокидатися інші сили, які згодом зажадають своєї частки влади в оновленій державі. Новий порядок Кароля та Агнес розірвав старі корупційні ланцюги, але разом із цим оголив давні таємниці, які десятиліттями ховалися в найтемніших куточках світу.

Таємниця Східних морів та Чорного фрегата

У Далекій Східній гавані Аркхема, далеко за межами патрульних маршрутів констеблів Роберта, біля закинутого гранітного пірсу кинув якір дивний корабель. Це був трищогловий фрегат під чорними вітрилами, обшитий невідомим темним металом, який не іржавів від солоної морської води і повністю поглинав світло місяця. На його борту не було видно прапорів чи офіційних відзнак жодної з відомих гільдій.

У капітанській каюті, заваленій старовинними навігаційними картами Східних морів та дивними алхімічними приладами з кісток морських чудовиськ, сиділа жінка. На ній був важкий шкіряний камзол морського рейдера, її обличчя перетибав тонкий, витончений шрам, а довге срібне волосся було зібране у тугу косу. В її руках виблискував дивний компас, стрілка якого була зроблена з того самого кришталю, що колись використовувався в артефактах Ордену Чорного Сонця.

Проте вона не належала до людей Вейна.

— Ну що, Каролю Ваговський... ти взяв Столицю і оголосив себе Королем дна, — тихо, з холодною, хижою посмішкою промовила жінка, дивлячись на карту Аркхема через ілюмінатор. — Ти думаєш, що твоє залізо триматиме порти вічно. Але ти забув, хто навчив тебе ходити цими провулками двадцять років тому. І ти забув про борг перед Чорним фрегатом, який твоєму батькові так і не вдалося повернути. Прийшов час для справжніх господарів моря повернутися за своїм золотом.

Вона різко закрила компас, і чорний фрегат без жодного звуку розчинився в нічному прибережному тумані, залишаючи по собі лише тонку лінію фосфоричної піни на воді.

Західні мануфактури та Срібне повстання

На західних кордонах держави, у гірському герцогстві Вальден, новину про переворот у Столиці та встановлення влади «Династії Дна» сприйняли як пряме оголошення війни. Західні лорди, які століттями контролювали найбагатші срібні копальні та залізорудні шахти, не збиралися підкорятися якимось «вискочням із нетрів Аркхема».

У підземних майстернях Вальдена, вирубаних прямо в гранітних скелях, день і ніч працювали тисячі гномів-механіків та алхіміків вищого рангу. Вони виковували нову, небачену досі зброю — гігантських залізних големів, серця яких працювали на концентрованій енергії рідкого срібла. Це була армія, створена не для парадів, а для повного знищення будь-яких ментальних щитів та магічних перснів шляхти.

На чолі цього Срібного повстання стояв молодий, амбітний герцог Максиміліан Вальден — вихованець столичних військових академій, чию родину Кароль Ваговський позбавив усіх корупційних доходів від торгівлі сукном.

— Нехай ця дівка з архіву Агнес Вілк бавиться своїми сапфірами в Сан-Сюсі, — Максиміліан стояв на оглядовому майданчику, спостерігаючи, як черговий залізний голем із брязкотом робить свій перший крок по підлозі цеху. — Її психометрія не зможе прочитати пам'ять нашого рідкого срібла. Коли наші полки рушать на Столицю, їхній залізничний ультиматум перетвориться на купу іржавого брухту. Династія Дна впаде швидше, ніж її спадкоємець встигне зробити свій перший крик.