Розділ 66. Золоті іскри майбутнього

Минуло чотири місяці з моменту штурму палацу Сан-Сюсі. Зимові завірюхи остаточно відступили, і над Столицею піднялася тепла, ясна весна. Королівський сад, який колись бачив зраду Регента Борха, тепер розцвітав тисячами молодих рожевих кущів та диким вересом, який Кароль наказав привезти з північних пагорбів та висадити вздовж усіх мармурових терас палацу.

Агнес сиділа на м'якій шовковій кушетці в малій прохолодній залі, що виходила вікнами до саду. На ній був легкий, просторий домашній халат із глибокого смарагдового шовку, який більше не стягував її талію суворими офіцерськими ременями. Її вільне волосся м’якими хвилями спадало на плечі, а фосфоричні очі дивилися на залитий сонцем сад з дивовижним, новим для неї спокоєм і м'якістю. На її колінах лежав відкритий архівний журнал, але вона не читала його. Її права долоня без рукавички обережно, з трепетною ніжністю спочивала на її животі, який під тонким шовком халата вже помітно округлився.

«Ой, ну нарешті ти відклала свої залізяки, Агнес!» — раптом знову пролунав у її голові гучний, уїдливий, але неймовірно теплий голос бабці Марти прямо з сапфірового персня. Камінь на її пальці зараз світився чистим, глибоким і затишним золотистим світлом, повністю позбавленим колишньої фіолетової люті війни. «Я ж казала, що весна все розставить на свої місця! Дивись, як хлопчик усередині б'ється — справжній залізничний заколотник росте! Весь у свого батька-бандита. Тобі зараз треба більше відпочивати, онучко, і пити козяче молоко з медом, а не рахувати гвинтівки в арсеналах Роберта. Нам потрібен міцний спадкоємець, який триматиме цю Корону так, що вся шляхта буде на колінах стояти!»

Агнес мимоволі посміхнулася, відчуваючи, як усередині неї справді відгукнувся легкий, делікатний поштовх нового життя. Її магічний дар психометрії тепер працював інакше: вона більше не відчувала болю металу, натомість вона чітко чула колосальну, чисту життєву енергію своєї дитини, в якій магія Дому Сокола ідеально поєднувалася з незламним залізом Короля дна.

Важкі дубові двері зали тихо відчинилися, і до кімнати увійшов Кароль Ваговський. Його шляхетний чорний фрак був кинутий десь у кабінеті, сорочка розстебнута на кілька ґудзиків, а рукава закочені вище ліктів. В руках він тримав срібний таріль із першими весняними суницями, які привезли для Агнес із південних теплиць. Його суворе обличчя, зазвичай напружене від кабінетних справ та переговорів із гільдіями, миттєво пом'якшилося, щойно він побачив її.

Він підійшов повільно, поставив таріль на маленький столик і сів поруч із нею на край кушетки. Його велика, гаряча і шорстка від порохового нагару долоня обережно лягла поверх її руки на її животі. Вони застигли в абсолютній, оглушливій тиші весняного полудня, слухаючи мірне серцебиття свого майбутнього сина.

— Роберт закінчив статут Варти, Агнес, — тихо, з глибоким хрипом промовив Кароль, нахиляючись і обережно цілуючи її у скроню. Його знайомий запах тютюну та дикого вересу миттєво заповнив увесь простір навколо. — Столична шляхта підписала капітуляцію. Фінанси під повним контролем нашого порту. Ми заклали міцний фундамент.

— Це лише початок, Каролю, — Агнес повернула до нього своє обличчя, і її фосфоричні очі зустрілися з його темними зіницями. — Наш син народиться у світі, де закон більше не купується за золото. Але попереду ще багато викликів. Західні герцогства на кордоні вже починають стягувати війська, налякані нашою перемогою. Вони не знають, що ми готові йти далі.

— Нехай стягують, моя леді, — хижо й упевнено посмішнувся Король дна, міцно притягуючи її до себе. — Наші заводи в Аркхемі вже випускають нові партії важкої артилерії, а порти готові прийняти будь-яку кількість металу. Але сьогодні... сьогодні весь цей світ зачекає. Є лише ти, я і наш майбутній Король.

Він поцілував її — повільно, глибоко і неймовірно ніжно, розчиняючи всі політичні тривоги у знайомому, шаленому ритмі їхньої пристрасті. союз Династії Дна був скріплений назавжди, і золоті іскри їхнього спільного майбутнього вже висвітлювали шлях до нової імперії.