Розділ 63. Анатомія зради

Підземний колектор Сан-Сюсі пахнув старою водою, сирим вапняком та застарілою королівською розкішшю — вздовж гранітних стін досі тяглися іржаві мідні труби палацового опалення. Тут, під товщею мармуру, не було чути свисту зимової завірюхи, лише глухі, далекі удари портових карабінів Гриця «Якоря» доносилися згори, свідчачи про те, що фальшивий штурм парадних сходів розпочався.

Загін із десяти відбірних констеблів Роберта рухався без звуку. Попереду йшов Кароль із залізничним ліхтарем, який відкидав довгі, химерні тіні на вологі стіни тунелю. Агнес ішла слідом, тримаючи пальці на рукоятці чорного стилету. Її психометрія щомиті сканувала навколишній простір: метал труб навколо буквально кричав про паніку, що панувала нагорі. Вона чітко відчувала, як магічна енергія «Срібних шоломів» стрімко виснажується під натиском Дна.

Залізна драбина вивела їх прямо до секретних дверей у підсобних приміщеннях Королівської зали засідань. Кароль обережно штовхнув важку дубову панель, приховану за багряним гобеленом із зображенням засновників династії.

Вони опинилися в залі з високими колонами з білого мармуру, де на підлозі лежали розкішні шовкові килими, тепер заляпані брудним снігом із чобіт палацової варти. Посеред зали, біля величезного золоченого столу, гарячково пакував документи у шкіряні баули Тимчасовий Регент, герцог Фердинанд Борх.

Його розкішний синій мундир із діамантовими орденами був розстебнутий на шиї, сиве волосся розпатлане, а обличчя звелося від панічного страху. Поруч із ним стояли лише двоє офіцерів охорони, які нервово озиралися на зачинені парадні двері, з-за яких доносився гуркіт вибухів. Борх розумів, що його переворот провалився, і тепер намагався втекти з державною казною через північний вихід.

— Ви кудись поспішаєте, Ваша Світлосте? — глибокий, іронічний хрип Кароля Ваговського змусив Регента та його офіцерів завмерти на місці, наче під дією паралізуючого закляття.

Кароль повільно вийшов з-за гобелена, ліниво покручуючи в пальцях свій важкий револьвер із болотної руди. Його постава бандита на тлі палацової розкоші виглядала дико, але неймовірно владно.

Офіцери Борха миттєво спробували схопитися за карабіни, але два чітких, синхронних постріли констеблів Роберта зрізали їх на місці. Тіла з глухим гуркотом упали на шовкові килими, заливаючи золото підлоги темно-червоною кров'ю.

Регент Борх упав на коліна перед своїм столом, важко дихаючи і піднімаючи тремтячі руки вгору.

— Ви... ви не маєте права! — заверещав узурпатор, дивлячись на Агнес, яка повільно виходила вперед, знімаючи шкіряну рукавичку. — Я — законний Регент Королівства! Рада столиці підтримала мене! Ви — вуличне сміття з Аркхема!

Агнес зупинилася перед ним, і її фосфоричні очі раптом спалахнули тим самим чистим, глибоким золотистим вогнем, який прокинувся в ній на вересових пагорбах. Сапфір на її пальці засяяв з такою силою, що Борх мимоволі зажмурився від цього величного видовища.

— Ви — не Регент, Борх, — її голос пролунав під високою стелею Сан-Сюсі як вирок самої долі. — Ви — вбивця короля Альбрехта, який продав Корону заради власних амбіцій. Але Аркхем не підкоряється зрадникам.

Вона нахилилася, і її оголена долоня лягла на золотий ланцюг Регента, що висів на його шиї. Психометрія Агнес миттєво увійшла в метал, витягуючи з нього останні хвилини життя старого Короля. Перед очима Борха спалахнула ментальна проєкція: келих із вином, краплі отрути і його власне, задоволене обличчя над тілом помираючого монарха.

Борх закричав від ментального безсилля, розуміючи, що його зрада зафіксована назавжди. Фінальний крок до нової династії було зроблено. Палац Сан-Сюсі капітулював перед силою Дна.