Розділ 62. Тіні Сан-Сюсі

Снігова крупа ставала дедалі густішою, засипаючи парадні площі та золочені пам'ятники столиці. Ешелони «Династії Дна» завмерли на підступах до Королівського саду, важко дихаючи гарячою парою, що піднімалася від розпеченого залізничного металу. Позаду залишалася розгромлена Східна застава, а попереду, на вершині гранітного пагорба, височіли білі мармурові вежі палацу Сан-Сюсі.

Колись це місце було символом непорушної влади, але сьогодні палац нагадував зацькованого звіра, що виставив останні гострі зуби. Парадні ворота, прикрашені королівськими левами Борха, були поспіхом забарикадовані важкими меблями з палацових залів, дзеркалами та залізними решітками. За ними зачаїлися залишки особистої магічної гвардії Регента — три сотні «Срібних шоломів», озброєних алхімічними карабінами та захищених важкими родовими щитами. Вони готувалися дорого продати свої життя, знаючи, що пощади від портових карабінів Ваговського не буде.

Кароль, Агнес та Роберт стояли під прикриттям цегляної стіни королівської оранжереї. Вітер розвівав поли довгого чорного пальта Кароля, а його пальці механічно перевіряли затвор важкого карабіна. Поранене плече, перев'язане шовком Агнес, помітно німіло від морозу, але в його погляді не було й натяку на слабкість — лише холодна, звіряча зосередженість.

— Штурмувати в лоб ці мармурові сходи — це самогубство, босе, — Роберт опустив оптичну трубу, витираючи сніг із вій. — «Срібні шоломи» замінували підйоми магічним кришталем. Наші хлопці з Дна просто ляжуть під їхнім вогнем раніше, ніж дійдуть до балюстради.

Проте детектив не просто вивчав оборону. Він витягнув із внутрішньої кишені шинелі старий, пожовклий від часу пергамент із архівними печатками Міністерства внутрішніх справ — тими самими, які колись належали батькові Агнес.

— Але ваш батько, леді Агнес, залишив у архівах дещо корисне, — Роберт розгорнув карту, вказуючи на лінію, що вела з королівських стаєнь прямо під фундамент головної зали палацу. — Це старий дренажний колектор, побудований ще за часів перших королів. Про нього знають лише міністри вищого допуску. Борх навіть не здогадується, що у нього під ногами є діра. Ми можемо провести туди невеликий загін і зайти йому в тил, поки Гриць «Якір» імітуватиме штурм із парадного боку.

Кароль ліниво випустив цівку диму у морозне повітря і перевів свій темний, хижий погляд на Агнес.

— Ну що, моя вересова леді? Прогуляємося столичними підземеллями? Тобі не звикати шукати бруд під ногами аристократів.

Агнес повільно поправила комір своєї шинелі Варти. Захисна манжета з соколом на її лівому зап'ясті приємно холодила шкіру, а сапфір бабусі Марти на пальці раптом відгукнувся глибоким, майже затишним теплом.

«Ой, Агнес, ну знову підвали! Та що ж це за доля така відьмацька — то щури в Аркхемі, то гівно в столиці!» — миттєво обізвався в її голові уїдливий голос покійної бабці. «Але Роберт — розумний хлопчик, не дарма я казала, що з нього будуть люди. Іди, онучко, йди. Цей Борх занадто довго пив наше шляхетне вино. Пора показати йому, хто тут справжня господиня. Тільки руку тримай ближче до заліза Ваговського, він хоч і бандит, але спину тримає міцно».

— Рухаємося, Роберте. Веди нас, — залізно відповіла Агнес, і її фосфоричні очі спалахнули срібним вогнем готовності. союз закону і криміналу готувався нанести свій фінальний, смертельний удар з-під землі.