Розділ 60. Гуркіт нічних рейок

Три важкі трофейні ешелони, обшиті залізними листами з портових складів, один за одним залишали засніжені тупики Аркхема. Величезні чорні локомотиви, важко дихаючи брудною парою та іскрами коксівного вугілля, гнали сталеві гусениці вагонів на північ — прямо в серце заколотної столиці. На залізничних платформах, ховаючись від колючого нічного вітру за мішками з піском, мовчки сиділи сотні озброєних докерів, текстильників Кварталу Ткачів та відбірні загони констеблів Роберта. Вони більше не були бандитами чи поліцейськими; цієї ночі вони стали армією нової Династії.

У штабному вагоні першого ешелону панувала відносна тиша, яку порушував лише мірний, заколисуючий гуркіт коліс об стики рейок та легке деренчання гасової лампи на стіні. Великий операторський стіл посеред кімнати був завалений картами столичних застав та кресленнями Палацу Сан-Сюсі.

Агнес сиділа у глибокому шкіряному кріслі, загорнувшись у свій важкий шинель. Вона втомлено прихилила голову до залізної обшивки вагона, спостерігаючи, як за вікном у суцільній темряві миготять засніжені верхівки вересових пагорбів.

«Ой, Агнес, ну подивись на себе! Щочки бліді, очі фосфором світяться, як у тієї привокзальної відьми!» — раптом гучно й невдоволено заскрипів у її голові знайомий голос бабці Марти, а сапфір на пальці обдав шкіру легким, застережливим теплом. «Тобі зараз треба гарячого бульйону з жирною куркою їсти, а не на залізяках трястися! У тебе ж там, під оксамитом, майбутній Король підростає! Я свого першого сина, твого дядька Томаша, в полі під копицею сіна народила, але перед цим з'їла ціле баранче стегно. А ти що? Кава та пороховий дим! Твій Кароль зовсім за тобою не дивить, вовк портовий!»

Агнес мимоволі посміхнулася кутиками губ, обережно притиснувши долоню до живота. Сарказм покійної бабці, як завжди, ідеально збивав зайвий військовий пафос.

— Я за нею дивлюся краще, ніж за всіма фінансами Вільної гавані, пані Марто, — пролунав глибокий, тихий хрип Кароля з темного кутка вагона.

Він підійшов ближче, тримаючи в руках залізну банку з гарячим, міцним чаєм, від якого йшла густа ароматна пара. Кароль уже встиг змити порохову кіптяву з обличчя, але його біла сорочка на лівому плечі все ще була туго перев'язана свіжим шовком. Він сів на підлокітник її крісла, обережно вкладаючи гарячу банку в її замерзлі пальці.

Агнес здивовано підняла очі, а сапфір на її пальці миттєво притих, задоволено завібрувавши теплом. Бабця Марта, здається, залишилася задоволеною такою турботою і тактично замовкла.

— Роберт каже, що перша столична застава буде через три години, — тихо сказала Агнес, роблячи маленький ковток міцного чаю. — Регент Борх виставить проти нас гарнізон Східних воріт. Вони не знають, що Кляйн розгромлений.

Кароль повільно запустив пальці в її вільне волосся, обережно торкаючись срібного сокола під її коміром, і притягнув її ближче до своїх грудей. Його велике, гаряче тіло дарувало те саме абсолютне відчуття залізної безпеки, яке вона так цінувала в ньому.

— Нехай виставляють хоч усю свою палацову гвардію, моя вересова леді, — хижо й упевнено посміхнувся Король дна, і його губи торкнулися її скроні. — Наші машиністи не збираються гальмувати перед їхніми золоченими шлагбаумами. Ми пройдемо крізь їхні застави на повному ходу. Столиця звикла до делікатних переворотів із келихами отруєного вина, але Династія Дна приходить з гуркотом портового заліза.

Він обхопив її за талію лівою рукою, і захисна манжета з соколом на її зап'ясті тихо збрязнула об його револьверну портупею. У цій залізній кабіні, під мірний стукіт коліс, вони засинали разом — двоє правителів, які везли свій залізничний ультиматум прямо до підніжжя старого трону. Попереду був вирішальний світанок Столиці.