Розділ 59. Залізничний ультиматум

Завірюха над Головним вокзалом Аркхема нарешті почала вщухати, залишаючи по собі важку, крижану тишу, яку порушувало лише шипіння пари з пробитих казанів столичних ешелонів. Перони Верхнього міста були густо засипані попелом, снігом та уламками гвардійських касок регента Борха. Понад дві сотні регулярних солдатів склали зброю, налякані не стільки портовим свинцем, скільки золотим спалахом королівського дару Агнес, який начисто випалив магію їхнього генерала.

Генерал Кляйн сидів на холодній, замазаній мазутом бруківці першого перону, спираючись спиною на колесо перекинутого броневагона. Його посилений палаш валявся поруч, розламаний навпіл важким чоботом Кароля. Старий ветеран важко дихав, з його носа текла тонка цівка крові — наслідок ментального удару, а очі безпорадно дивилися в порожнечу.

Агнес підійшла до нього повільно. Її важка шинель Варти була злегка припорошена снігом, а ліва рука в захисній манжеті з соколом досі випромінювала ледь помітне, заспокійливе тепло болотної руди. Вона зупинилася в кроці від полоненого командира.

— Ваш регент Борх припустився однієї, але фатальної помилки, генерале, — сухо й дзвінко промовила Агнес, і її фосфоричні очі звузилися, ловлячи залишки його ментального страху. — Він вирішив, що Аркхем — це провінційне депо, яке можна залякати парадними багнетами. Але це місто більше не належить Короні, яка купується за отруту. воно належить тим, хто вміє тримати залізо.

«Ой, та облиш ти цього сивого індика, Агнес!» — раптом знову обізвалася бабця Марта, і сапфір на її пальці обдав шкіру легким, уїдливим холодком. «Він уже обмочився від твоєї шляхетної ілюмінації! Подивись краще на свого бандита — він зараз залізничну карту Палацу Сан-Сюсі розірве від люті. Оце чоловік! Справжній вовк, не те що твій покійний дідо, який від одного вигляду миші на горище ховався!»

Кароль справді стояв біля залізничного семафора, оточений Робертом та Грицем «Якорем». Його біла сорочка під розстебнутим чорним пальтом була заляпана пороховим нагаром, а поранене плече вже встигло промокнути червоним крізь свіжу пов'язку. Проте він не звертав на це уваги. У його пальцях диміла незмінна цигарка, а темні очі вивчали схему залізничних колій, що вели прямо на Столицю.

— Босе, констеблі закінчили зачистку третього ешелону, — Роберт підійшов до Кароля, тримаючи в руці трофейний телеграфний журнал. — Усі три локомотиви на ходу. Хлопці з Кварталу Ткачів уже перевіряють тиск у казанах. Ми можемо розвернути стрілки на Столицю за п'ять хвилин. Але... ви справді хочете піти туди? Це ж регулярний гарнізон палацу.

Кароль повільно випустив густу цівку диму у морозне повітря і хижо посміхнувся.

— Якщо Борх прислав до нас свій Каральний корпус, Роберте, це означає, що в самій Столиці у нього не залишилося вірних полків. Усі його штики зараз лежать на нашому пероні, — Король дна перевів свій важкий, рішучий погляд на Агнес, яка якраз підходила до них. — Ну що, моя леді? Оборона Аркхема закінчилася. Якщо ми хочемо, щоб наше майбутнє народилося під мирним небом, нам доведеться взяти цей залізничний ультиматум і привезти його прямо до воріт палацу Сан-Сюсі.

Агнес мовчки підняла руку, переплітаючи свої пальці з його шорсткою, гарячою долонею. Захисна манжета з соколом на її зап'ясті тихо збрязнула об його портупею.

— Розважайся, Каролю, — залізно відповіла вона, і в її очах знову спалахнув той самий зрілий, непереможний вогонь майбутньої правительки. — Збирай батальйони Дна. Ми їдемо в столицю. Корона Альбрехта занадто довго чекала на своїх справжніх господарів.