Розділ 58. Світло згасаючої зірки

Генерал Кляйн, затиснутий портовим паровозом-штовхачем на засніженому перроні, зрозумів, що його регулярні війська зазнають повної поразки від брудних карабінів Дна. Його позолочена каска злетіла в брудний сніг, а білосніжний шинель був залитий пороховою кіптявою.

— Ви... прокляті щури! — прохрипів Кляйн, задкуючи до вцілілого штабного вагона. — Регент Борх передбачив це! Якщо Аркхем відмовляється підкоритися закону штиків... ви підкоритеся силі Попелу!

Він гарячково витягнув із внутрішньої кишені масивний, обкований чорним залізом куб, прикрашений гербом Ордену Чорного Сонця. Це була таємна психологічна зброя столиці — «Око Сатурна», магічний артефакт, здатний випромінювати колосальну ментальну хвилю, яка миттєво паралізує волю звичайних людей, перетворюючи їх на покірне, засліплене стадо.

Куб у його руках раптом розкрився, випустивши важку, хворобливо-жовту пульсацію. Стрільці Гриця «Якоря» та констеблі Роберта на барикадах миттєво почали опускати зброю, їхні очі затуманювалися сірим маревом, а пальці випускали затвори. Хвиля паралічу стрімко котилася пероном, загрожуючи звести нанівець усю тактичну перемогу.

Кароль Ваговський хрипко вилаявся, відчуваючи, як його власна голова наливається свинцевим важкістю, а револьвер стає занадто важким.

«Ой, та нехай мене чорти вхоплять, Агнес, що це за столична бідкання?!» — раптом ревнув у голові дівчини гучний, уїдливий голос бабці Марти прямо з сапфірового персня. «Цей сивий дурень думає, що його залізна коробка сильніша за нашу шляхетну відьмацьку кров? Ну ж бо, онучко, вріж йому так, як я колись врізала твоєму дідові за підглядання в пральні! Руку вперед і пали!»

Порада покійної бабці, як завжди, була брутальною, але ідеально вчасною. Ментальний блок Агнес розірвався від цього гумористичного сплеску.

Вона зробила крок уперед, і її ліва рука в захисній манжеті з соколом випрямилася прямо в бік генерала Кляйна. Відновлений сапфір на її пальці спалахнув не просто фіолетовим вогнем війни, а чистим, сліпучим золотистим світлом її пробудженої королівської психометрії.

Цей потужний промінь істинного, спадкового дару прорізав білу завірюху і вдарив точно в чорний куб. «Око Сатурна» в руках Кляйна не просто згасло — воно з хрускотом вибухнуло чорними осколками, повністю випалюючи ментальні канали самого генерала. Кляйн безсило рухнув на коліна, хапаючись за голову, а жовте марево над вокзалом миттєво розсіялося, повертаючи бійцям Дна їхню лють. Паритет було відновлено. Столиця капітулювала перед Династією Дна.