Розділ 56. Перший перон

Розділ 56. Перший перон

Перша зимова завірюха обрушилася на Аркхем раптово, затягнувши коліі та гранітні платформи Головного вокзалу Верхнього міста шаром колючого, брудного снігу. Вітер зі свистом гуляв під величезним скляним дахом депо, змушуючи залізні палі тужливо стогнати. Навколо панувала застрашлива тиша: пасажирські сполучення були повністю перекриті ще вночі за наказом Роберта, а розкішні ресторани та каси вокзалу стояли зачиненими, відбиваючи бліде світло рідкісних газових ліхтарів.

Агнес стояла на центральному пероні, спершись на кам'яну колону. На ній був важкий офіцерський шинель Варти з золотими ґудзиками, комір якого надійно захищав її від холоду. На її лівому зап’ясті тьмяно виблискувала захисна манжета з соколом, яку подарував Кароль, а права рука в шкіряній рукавичці спокійно лежала на ефесі кавалерійської тростини. Поруч із нею, за барикадами з перевернутих багажних карет та залізничних цистерн, зачаїлися два дивізіони констеблів Роберта. Хлопці гріли диханням замерзлі пальці, перевіряючи затвори карабінів.

— Вони йдуть, леді Агнес, — тихо вимовив Роберт, підходячи ззаду з оптичною трубою в руках. — Три ешелони. Йдуть на повному ходу, навіть не знижуючи швидкість перед заставою.

Далеко на горизонті, крізь білу завісу хуртовини, з'явилися три важкі вогні. Це були броньовані локомотиви Карального корпусу генерала Кляйна. Величезні чорні машини, прикрашені золотими левами регента Борха, розрізали снігову бурю з оглушливим, залізним ревом. Коли перший ешелон із брязкотом та шипінням пари зупинився біля першого перону, важкі броньовані двері вагонів із гуркотом розійшлися в боки.

З вагонів почали висаджуватися регулярні війська столиці — гвардійці в білосніжних шинелях із позолоченими касками, озброєні найновішими гвинтівками Корони. Попереду них, спираючись на важкий кавалерійський палаш, ішов сам генерал Кляйн — сивий, суворий ветеран із понівеченим шрамами обличчям та холодними, безжальними очима.

— Іменем Тимчасового Регента, герцога Борха! — гучний, розкотистий голос Кляйна перекрив свист вітру. — Усім бунтівникам і корумпованим офіцерам Варти негайно скласти зброю! Місто Аркхем переходить під пряме військове управління! Будь-який супротив буде розцінено як державна зрада, а винуватці будуть повішені на портових кранах без суду!

Агнес повільно зробила три кроки вперед, виходячи зі сліпої зони колони прямо під бліде світло ліхтаря. Її фосфоричні очі спалахнули чистим, небезпечним срібним вогнем, який у напівтемряві вокзалу здавався сяйвом полярної зірки. На її пальці сапфір заходився глибоким, золотистим блиском Королівської крові.

— Генерале Кляйн, — її голос, підсилений магією її роду, пролунав над перонами дзвінко й чисто, змушуючи столичних гвардійців мимоволі напружитися. — Ваші накази не мають сили в цьому домініоні. Протокол військового управління не підписаний законним Міністром, а регент Борх — узурпатор, чиї руки заплямовані кров'ю короля Альбрехта. Повертайте свої ешелони назад у столицю, доки ці рейки не стали вашою братською могилою.

Генерал Кляйн презирливо вискалив зуби, піднімаючи свій палаш високо вгору.

— Зухвала дівка з архіву... — просичав він. — Батарея, приціл по барикадах! Вогонь!