Розділ 54. Попіл на мармурі

Світ вересових пагорбів та теплого, солодкого сіна розчинився залізничним чадом, щойно колеса карети перетнули Східну заставу Аркхема. Прохолодний вітер із гавані приніс із собою звичний, важкий присмак коксівного диму та мокрого граніту, але цього ранку місто пахло інакше. Повітрям розливалася тонка, ледь помітна тривога — та сама, що зазвичай змушує портових щурів першими тікати з кораблів, а шляхту — гарячково переводити золото на закриті рахунки іноземних банків.

Коли закритий екіпаж Ваговських зупинився перед Департаментом безпеки, детектив Роберт уже чекав на сходах. Його нова шинель керівника Королівської варти була застебнута на всі мідні ґудзики, але під очима залягли глибокі, темні кола. Хлопець не спав щонайменше дві доби. У його руці був затиснутий товстий шкіряний портфель із золотою військовою печаткою Столиці, яка була розірвана поспіхом.

— Леді Агнес. Лорде Ваговський, — Роберт зробив короткий, чіткий офіцерський уклін, супроводжуючи їх до приватного кабінету. Важкі дубові двері зачинилися, і засув із клацанням встав у паз. — Два дні тому в палаці Сан-Сюсі стався переворот. Старий Король Альбрехт... мертвий. Офіційно — серцева недостатність, але мої інформатори у столичному дивізіоні кажуть про отруту короткої дії.

Агнес повільно зняла свій дорожній плащ, залишаючись у суворому темно-синьому кітелі Варти. Срібний сокіл під її коміром миттєво зреагував на слово «отрута», завібрувавши ледь помітним, застережливим теплом. Вона сіла за стіл, і її фосфоричні очі небезпечно звузилися.

— Хто взяв палац, Роберте? — її голос звурив сухо і дзвінко у тиші кабінету.

— Кузен короля, герцог Фердинанд Борх, — Роберт розклав на столі свіжі столичні газети та оперативні карти пересувань військ. — Його армія з північного прикордоння вже увійшла в столицю. Вони оголосили Фердинанда Тимчасовим Регентом. Але найгірше не це. Перший указ Борха, який він підписав сьогодні вранці, — повне скасування автономного статусу Аркхема. Він оголосив наш указ про Вільну гавань «економічним заколотом».

Кароль Ваговський, який до цього мовчки стояв біля вікна, ліниво затягуючись цигаркою, повільно повернувся. Його темні очі палали такою крижаною, бандитською люттю, що Роберт мимоволі випрямив спину ще сильніше.

— Борх вирішив, що його прикордонні штики міцніші за мої портові гільдії? — тихо, з убивчим хрипом промовив Король дна. Він підійшов до столу, і його велика, шорстка долоня важко лягла на карту, прямо на лінію залізничного сполучення зі столицею. — Він хоче забрати порти, щоб годувати свою замерзлу північну армію за наш рахунок.

— Вони вже відправили сюди Каральний експедиційний корпус під керівництвом генерала Кляйна, — додав Роберт, указуючи олівцем на залізничний вузол за тридцять миль від міста. — Три тисячі регулярних багнетів та дві батареї облогової алхімічної артилерії. Вони будуть біля наших застав через сорок вісім годин. Борх хоче випалити Дно, закрити фабрики Кварталу Ткачів і повернути шляхті їхні колишні корупційні крісла.