Розділ 52. Тінь усамітненої Корони

Осінній Аркхем поступово звикав до нового ритму. Після публічної страти намірів Канцлера Вейна та повної зачистки лож Ордену Чорного Сонця, Верхнє місто притихло. Рада підписувала будь-які папери, які приносив Кароль, а Квартал Ткачів більше не кашляв від голоду — туди нарешті пішли податки з гавані. Детектив Роберт офіційно зайняв кабінет керівника Королівської варти, і його констеблі тепер патрулювали вулиці разом із тверезими, дисциплінованими старшинами портових гільдій.

Проте над цією ідилією заліза та порядку висіла інша, набагато вища тінь.

Агнес сиділа біля каміна у малій залі Дому Сокола. На ній був затишний домашній халат із темно-синього оксамиту, а волосся, вільне від офіційних шпильок, м’якими хвилями спадало на плечі. На її колінах лежав важкий, запечатаний золотим сургучем пакет прямо зі столиці Королівства — з палацу Сан-Сюсі.

Це був особистий рескрипт від старого Короля Альбрехта.

Кароль підійшов ззаду, тримаючи в руках дві кришталеві склянки з міцним бурштиновим наливком, який Гриць привіз із південних плантацій. Він сів на підлокітник її крісла, ліниво зазирнувши в папір через її плече. Його сорочка була розстебнута, а на обличчі вперше за багато місяців не було видно кабінетної напруги — лише спокійна, хижа впевненість.

— Що пише наш старий суверен, леді Агнес? — тихо, з легкою іронією запитав він, ковзаючи долонею по її шиї.

— Він затвердив усі наші призначення, Каролю. У нього немає вибору, — Агнес відкинула голову на його плече, вдихаючи рідний запах тютюну. — Але поглянь на формулювання. Альбрехт слабкий. Його єдиний син загинув на північних кордонах два роки тому, а далекі кузени з прикордоння вже починають ділити армію. Король пише, що Аркхем відсьогодні отримує статус автономного домініону. Він фактично віддає нам місто в обмін на лояльність портів.

Кароль повільно пригубив наливок, і його темні очі звузилися, відбиваючи язики полум'я з каміна.

— Старий вовк розуміє, що його зграя вимирає, — прохрипів Король дна. — Палац у столиці тримається на чесному слові та старих штиках. Якщо Корона впаде, королівство розірвуть на шматки. Вони прийдуть сюди, в Аркхем, шукати захисту. По суті, той, хто контролює це місто, невдовзі контролюватиме весь трон.

Агнес раптом відчула, як усередині неї, десь глибоко під серцем, прокинулася дивна, пульсуюча пульсація її власного дару. Її відновлений сапфір на пальці на мить засяяв не фіолетовим вогнем війни, а чистим, глибоким, золотистим світлом — знаком справжньої королівської пророчої психометрії, яка передавалася лише через покоління шляхетної крові вищого порядку.

Вона мимоволі поклала ліву долоню на свій живіт, який під шовком халата досі залишався плоским і тендітним. Кароль помітив цей рух. Його рука миттєво лягла поверх її пальців. Їхні погляди зустрілися в абсолютній, оглушливій тиші.

У цих фосфоричних очах дівчини з архіву і темних зіницях бандита з гавані зараз проступило спільне, чітке розуміння. Дитина, яка народиться від їхнього союзу — дитина, в чиїх жилах тектиме залізна кров Короля дна та давня магічна сила Дому Сокола — не просто успадкує Аркхем. Вона буде тією силою, яка прийде в столицю, щоб забрати згасаючу Корону Альбрехта і збудувати нову, непереможну імперію.

— Нам потрібно виїхати з міста, Каролю, — тихо, але з особливою, новою м'якістю промовила Агнес, притискаючись до його долоні. — Хоча б на два дні. Туди, де немає пошти і Ратуші.

— Коні вже готові, моя леді, — посміхнувся Кароль, цілуючи її в маківку. — Йонас якраз прислав звістку, що верес на пагорбах повністю розцвів.