Розділ 49. Пастка Канцлера

— Державна зрада... — першим хрипко промовив старий граф Остер, відсуваючись разом із кріслом якнайдалі від Канцлера. Його руки, схожі на сухе коріння, тремтіли так, що золоті перстні билися об дубовий стіл. — Канцлере... ви збиралися спалити Верхнє місто разом із нами?

Зала знову вибухнула криками, але цього разу шляхта кричала від страху перед своїм власним лідером. Лорди підхоплювалися з місць, намагаючись кинутися до виходу.

— Стояти! — голос Кароля Ваговського, гучний і розкотистий, наче удар портового молота, миттєво зупинив паніку. Він перегородив шлях до головних дверей, ліниво поклавши руку на важкий револьвер у кишені фрака. — Ніхто звідси не вийде, поки ми не закінчимо.

Канцлер Вейн повільно підвівся зі свого високого крісла. На його обличчі не було ні краплі каяття чи переляку. Навпаки, його губи викривилися в холодній, презирливій посмішці людини, яка розраховувала на такий фінал.

— Ви справді думали, що пара вуличних вискочнів здатна зупинити те, що будувалося десятиліттями? — тихо, але виразно промовив Вейн. Його рука повільно піднялася і лягла на Велику печатку міста, що висіла на його грудях. — Орден Чорного Сонця — це не просто змова, леді Агнес. Це істинний закон Аркхема. І якщо це місто відмовилося від очищення портовим вогнем... воно помре разом із вами.

Він різко крутонув Велику печатку на ланцюгу навколо своєї осі.

Мармурова підлога під ногами лордів раптом здригнулася. Багряний оксамит, яким були оббиті стіни зали Ради, почав стрімко темніти, наче наливаючись справжньою, густою кров'ю. З-під важкої ліпнини стелі та вздовж дубового столу почали проступати приховані силові руни Ордену — ті самі стилізовані чорні сонця з променями-ножами. Вони спалахнули брудним, сліпучо-білим алхімічним світлом, яке миттєво заповнило залу крижаним, задушливим чадом.

Магічні блоки Ратуші переналаштувалися. Зала Ради перетворилася на герметичну пастку, активовану прямою волею Канцлера. Кожен лорд у залі відчув, як повітря стало важким, наче свинець, а їхні власні магічні амулети почали стискатися на шиях, висмоктуючи життєві сили для живлення рун Ордену.

— Каролю! — крикнула Агнес, відчуваючи, як її психометрія стикається з колосальним, руйнівним тиском силового поля кімнати.

Вона вихопила з-під оксамитових складок спідниці чорний стилет Ваговських. Срібний сокіл під її коміром розжарився, намагаючись захистити її тіло від алхімічної отрути, яка вже почала тонкими цівками підніматися з-під паркету. Канцлер Вейн активував протокол самознищення Ради, готуючись поховати всіх свідків під уламками золотої зали.