Розділ 48. Срібна проєкція

У залі Королівської ради запала така тиша, що стало чути мірне, тягуче шипіння воску, який великими гарячими краплями падав із кришталевих люстр на дубову поверхню столу. Лорди застигли в кріслах, наче порцелянові статуетки. Більшість із них болися навіть дихнути: з одного боку на них дивився кам'яний, всевладний Канцлер Вейн, з іншого — залізний Король дна та дівчина з фосфоричними очима, яка щоправда тримала в руках долю всієї шляхти.

Агнес не стала чекати. Вона зробила крок до столу, і її тонка, бліда долоня без рукавички лягла на потемнілий від алхімічної кіптяви суддівський ланцюг, який Кароль кинув перед Верховним Суддею.

Сапфір бабусі Марти на її пальці раптом спалахнув не просто іскрою, а чистим, концентрованим ультрамариновим світлом. На відміну від попередніх разів, коли психометрія Агнес вибухала лише в її власній голові, зараз, підживлена шляхетною кров'ю міністерського роду та люттю Нижнього міста, її магія вирвалася назовні.

Повітря в залі миттєво згустіло, набувши виразного фіолетового відтінку. Свічки на люстрах замиготіли і синхронно згасли, зануривши приміщення в напівтемряву, але замість темряви під високою стелею Ратуші розгорнулося гігантське, живе магічне полотно. Це була ментальна проєкція, витягнута прямо з пам'яті металу.

Лорди в жаху охнули, дехто почав гарячково хреститися.

Перед очима всієї Ради виникли чіткі, кінематографічно детальні образи: підземна залізна ложа під будівлею суду. Чорний базальтовий вівтар. Фігури у важких залізних масках без прорізів для очей, що тримають у руках карабіни. І посеред цього підземного склепіння стояв чоловік у білому канцлерському мундирі з золотим ланцюгом на шиї. Він не носив маски. Його обличчя — суворе, висічене з граніту обличчя Канцлера Вейна — було видно до найдрібніших зморшок.

«Де Мортен не впорався з зачисткою порту», — пролунав під стелею зали Ради його власний, сухий, записаний металом голос, який відлунював від багряного оксамиту стін. — «Якщо Дно підніметься, ми задіємо алхімічні гармати Арсеналу. Мені плювати на життя Ваговського та його щурів. Очистіть місто вогнем».

Проєкція здригнулася і розсипалася мільйонами дрібних синіх іскор, які тихо розтанули в повітрі. Свічки знову спалахнули самі по собі, вихоплюючи з темряви смертельно бліді обличчя лордів.

Канцлер Вейн був викритий повністю. Його власна пам'ять, зафіксована судовим металом, щойно зачитала йому смертний вирок перед усім вищим світом Аркхема.