Розділ 45. Напередодні великого шторму

Вони повернулися до маєтку Дому Сокола перед самим світанком. Арсенал було зачищено, тіла гвардійців Ордену та Верховного Судді таємно вивезено під наглядом Роберта в закриті підвали Варти. Офіційно для міста Суддя «раптово помер від серцевого нападу у своєму ліжку». Але Кароль і Агнес знали: завтра зранку Канцлер Вейн зрозуміє, що його найкращий загін знищено, а його ім'я більше не є таємницею.

У великій ванній кімнаті маєтку панувала тепла, волога пара. Агнес сиділа на краю масивної мармурової купелі, опустивши обличчя в долоні. Змита кров і кіптява залишили її шкіру блідою, але в її поставі не було слабкості — лише концентрована готовність до фінального удару.

Кароль підійшов ззаду. Він уже встиг перевдягнутися у чисту сорочку, але рукава знову були закочені, а на плечах біліла чиста пов'язка, якою Агнес перев'язала його рану від осколка. У руках він тримав гарячий рушник і маленький скляний флакон із маслом дикої лаванди — тим самим, яке вона так любила.

Він сів поруч, обережно прибрав її руки від обличчя і почав м'яко, з тією самою дивовижною зрілою ніжністю витирати залишки порохового пилу з її шиї та плечей. Його великі долоні дарували заспокійливе, залізне тепло, яке миттєво змивало залишки нічного жаху підземної руни.

— Ми не можемо просто зайти в кабінет Канцлера з констеблями, Каролю, — тихо сказала Агнес, заплющуючи очі під його дотиками. — Вейн контролює половину законів міста. Якщо ми вдаримо нелегально, Рада оголосить нас заколотниками.

— Мені начхати на Раду, леді Агнес, — Кароль нахилився нижче, і його губи торкнулися її мокрого плеча, залишаючи гарячий, вологий слід. Його запах тютюну та лаванди зараз здавався єдиним правильним повітрям в Аркхемі. — Але ти права. Ми вдаримо його власними правилами. Завтра — засідання Ради щодо призначення нового Судді. Вейн вийде на трибуну. І саме там, перед усім вищим світом, ти зачитаєш його вирок. Твої констеблі перекриють виходи, а мої хлопці з Дна забезпечать, щоб гвардія Ратуші навіть не поворухнулася.

Він перевернув її до себе, змушуючи подивитися у його темні, рішучі очі. Його рука повільно ковзнула під її тонку сорочку, пестячи гарячу шкіру на талії, притягуючи її впритул до свого тіла.

— Це остання голова гідри, Агнес, — прошепотів Король дна, і його поцілунок — глибокий, терпкий і владний — знову розчинив усю її втому у знайомому, шаленому ритмі їхньої пристрасті. Вони брали цю ніч як останній перепочинок перед великим штормом, який назавжди змінить історію Аркхема.