Розділ 39. Спалах у темряві

Розділ 39. Спалах у темряві

Тінь попереду розірвалася. З суцільного чорного туману тунелю виринули дві фігури. Вони рухалися беззвучно і страхітливо швидко. На них були важкі суконні плащі, а обличчя повністю закривали литі залізні маски без прорізів для очей — лише вузькі горизонтальні щілини на рівні рота. У руках кожен тримав короткий, важкий арбалет із мідним плетінням навколо ложа, яке вже пульсувало блідо-білим, магічним світлом.

— Назад, леді Агнес! — вигукнув Роберт.

Хлопець зреагував як справжній оперативник: він вибив ліхтар із кріплення стіни, занурюючи тунель у напівтемряву, і двічі вистрілив у напрямку нападників. Важкі службові кулі з гуркотом відбилися від залізних масок із характерним срібним дзвоном. Магічний свинець Варти навіть не залишив вм'ятин — броня Ордену була захищена стародавніми ментальними щитами.

Один із залізноликих плавно підняв арбалет. Коротка мідна стріла з тихим сичанням прорізала повітря, пройшовши за сантиметр від плеча Роберта і глибоко впившись у гранітну кладку. Камінь навколо наконечника миттєво покрився брудною, крижаною кіркою, яка почала стрімко розростатися, сковуючи простір.

Агнес не стала чекати другого пострілу. Вона вихопила з-за пазухи свій чорний стилет. Сапфіри в руків'ї, активовані її шляхетною кров'ю, миттєво спалахнули чистим, глибоким синім світлом.

Вона зробила швидкий випад убік, обходячи заціпенілого від холоду Роберта. Її фосфоричний зір у темряві бачив не просто ворогів — вона бачила тонкі, пульсуючі нитки магії, які з'єднували арбалети з серцями нападників. Це була чужа, мертва енергія.

Агнес підскочила до першого гвардійця впритул. Чоловік спробував перехопити її руку, але вона була швидшою — залізна школа нетрів навчила її бити без попередження. Чорне лезо стилету з хрускотом увійшло точно в зчленування залізної маски та наплічника.

Сапфірова магія бабусі Марти, яка спалахнула на кінчику клейноду, миттєво розірвала ментальний щит ворога. Гвардієць Ордену глухо скрикнув — це був перший звук, який він видав, — і важко осів на бруківку, а його арбалет із брязкотом покотився тунелем.

Другий залізноликий перевів зброю прямо на неї. Проте ззаду, з боку входу до підземелля, пролунав інший звук — оглушливий, розкотистий гуркіт портового карабіна.

Важка свинцева куля, випущена з неймовірною силою, просто знесла другого нападника разом із його арбалетом, розчавивши залізну маску об гранітну стіну.

У тунель, важко дихаючи і тримаючи в руці димлячу зброю, влетів Кароль Ваговський. За ним тінню рухався Гриць «Якір» із залізним ломом напереваги. Король дна був без піджака — в самій білій сорочці, заляпаній пороховою кіптявою, а його очі палали такою люттю, якої Агнес не бачила навіть під час штурму «Альбатроса».

— Агнес! — Кароль за секунду опинився поруч, залізно обхопивши її за плечі й гарячково оглядаючи, чи немає поранень. Його пальці дрібно тремтіли від пережитого страху. — Мої хлопці накрили зв'язкового де Мортена в доках хвилину тому. Він проговорився про пастку під Ратушею. Ти ціла?

— Ціла, Каролю, — Агнес перевела подих, ховаючи закривавлений стилет у піхви. Її серце шалено калатало, але в погляді був залізний спокій лідера. — Ми знайшли їх. Вони реальні.

Кароль повільно повернув голову до повалених гвардійців. Він підійшов до того, якого Агнес поранила стилетом, і важким портовим черевиком перевернув його на спину. Він зірвав із чоловіка залізну маску.

Під нею виявилося абсолютно сухе, позбавлене емоцій обличчя молодого шляхтича з Верхнього міста — сина одного з чинних міністрів Ради. На його шиї тьмяно випалювалося свіже, чорне татуювання у вигляді сонця з ножами.

— Вони вже серед нас, Агнес, — тихо, з убивчим хрипом промовив Кароль, стискаючи кулаки. — Вони купують наших лордів і готують армію під нашими ногами.

***

Вони повернулися до кабінету Агнес у Департаменті Варти далеко за північ. Роберт залишився внизу — координувати зачистку тунелю та таємне транспортування тіл гвардійців до закритих анатомічних покоїв підвалу. Хлопець виявив залізну витримку, і Агнес подумки відзначила, що її довіра до нього була виправданою.

У кабінеті панувала напівтемрява. Кароль замкнув двері на масивний засув і втомлено сперся на її робочий стіл. Напруга цієї ночі нарешті наздогнала його: сорочка на спині була мокрою від поту, а на долонях червоніли свіжі мозолі від важкого карабіна.

Агнес підійшла до нього мовчки. Вона зняла свій робочий кітель, залишившись у легкій шовковій блузі. Вона бачила, як сильно він перелякався за неї там, під землею. Чоловік, який тримав у страху все Дно, зараз сидів перед нею із опущеною головою, важко затягуючись своєю незмінною цигаркою.

— Я ледь не запізнився, — глухо промовив Кароль у порожнечу кабінету. — Якби мій шпигун у порту забарився хоч на хвилину... Я б випалив увесь Пагорб, Агнес. Мені плювати на Раду, але якщо з тобою щось станеться — це місто потоне в крові.

Агнес сіла поруч із ним на край столу. Вона обережно забрала цигарку з його пальців, зробила повільну затяжку і випустила дим у прочинене вікно, де над Аркхемом згущувався нічний туман. Потім вона поклала свою тонку, прохолодну долоню на його гарячу, шорстку потилицю, притягуючи його до себе.

— Я вмію захищатися, Каролю, — тихо, з глибокою жіночою зрілістю сказала вона. — Твій стилет врятував мені життя. Сапфіри спрацювали чисто. Ми рівні в цій війні, пам'ятай це.

Кароль підняв голову, і його темні очі зустрілися з її фосфоричним поглядом. У цій тиші між ними знову спалахнула та сама чиста, концентрована напруга, яка живила їх обох. Він підвівся, обхопив її за талію і одним рухом посадив перед собою на стіл, розкидаючи в боки рапорти констеблів.

Його поцілунок був жорстким, вимогливим, повним запізнілого переляку та дикої, накопиченої пристрасті. Агнес відповіла з тією ж шаленою взаємністю, вплітаючи пальці в його жорстке волосся і скидаючи з плечей залишки шовкової блузи. У цьому кабінеті, під захистом срібної бджілки на її столі та запаху лаванди від її старого блокнота, вони знову доводили один одному, що вони живі. Кароль пестив її тіло гарячими, важкими долонями, залишаючи темні сліди на блідій шкірі, а Агнес лише міцніше стискала ноги навколо його стегон, повністю віддаючись його залізній силі. Кожен поштовх вибивав з неї глухі, солодкі стогони, які танули в густому тютюновому димі кабінету. Це було їхнє особисте очищення після підземного кошмару.