Розділ 38. У лабіринтах під Пагорбом

Колишні плани старих колекторів Аркхема брехали. На пергаментах, які зберігалися в архівах Королівської варти, підземне місто виглядало як акуратна мережа каналів. Але реальність, куди Агнес та детектив Роберт спустилися через таємний хід у підвалах клубу «Альбатрос», виявилася куди страшнішою.

Тут, глибоко під фундаментами шляхетних резиденцій Пагорба, гранітні стіни змінювалися древньою, майже чорною кладкою. Повітря було сухим, холодним і тхнуло не стічними водами, а застарілим порохом, іржею та чимось солодкуватим, що нагадувало церковний ладан.

Роберт ішов на пів кроку попереду, тримаючи в лівій руці важкий службовий ліхтар із мідним відбивачем. Його правиця лежала на руків'ї револьвера. Хлопець помітно змужнів за останні дні: статус голови спецвідділу змусив його забути про колишню м'якість.

— Леді Агнес, — тихо, напівпошепки покликав Роберт, і його голос глухо відбився від низького склепіння. — Ці тунелі не копали міські інженери. Кладка надто стара. Дивіться на ці знаки на граніті.

Він підніс ліхтар ближче до стіни. На чорному камені було викарбувано чітке, стилізоване сонце з променями-ножами — те саме татуювання, яке Агнес зчитала з обпалених архівів маркіза де Мортена.

Агнес підійшла ближче. На ній був робочий шкіряний кітель без золотих ґудзиків, високі портові чоботи, а волосся надійно тримала срібна шпилька-бджілка від Кароля. Вона зняла щільну рукавичку і обережно притиснула долоню до холодного тавра на камені. На її пальці тріснутий сапфір бабусі Марти відразу завібрував ледь помітним, застережливим теплом.

Її психометрія вибухнула короткими, уривчастими спалахами.

Вона побачила не просто будівництво. Вона відчула важкі кроки десятків людей, які проходили тут у повній тиші. Жодного звуку, жодного слова — лише брязкіт заліза про залізо і засліплююче, хворобливе відчуття відданості чомусь великому і темному. Вони носили важкі залізні маски, які повністю закривали обличчя, залишаючи лише вузькі щілини для дихання.

— Вони були тут три дні тому, Роберте, — прошепотіла Агнес, заплющивши очі. — Якраз тоді, коли ми штурмували «Альбатрос». Вони забирали звідси щось дуже важливе... Якісь ящики. Магічний свинець, алхімічні реагенти. Маркіз де Мортен лише постачав їм матеріали через свої портові склади.

— Тобто Орден Чорного Сонця — це не просто міф для залякування Ради? — Роберт обернувся до неї, і світло ліхтаря вихопило його бліде, напружене обличчя. — Якщо вони мають тут базу, вони можуть підірвати Пагорб зсередини в будь-який момент.

— Вони готують щось масштабніше за підрив, — Агнес відкрила очі, і її фосфоричні зіниці блиснули в темряві тунелю. — Вони готують очищення міста. Вогнем, який не гасне від води.

Раптом з глибини тунелю, з-за крутого повороту, донісся ледь помітний, сухий хрускіт. Наче хтось необережно наступив на уламок старого граніту.

Роберт миттєво зняв револьвер із запобіжника, заступаючи Агнес своїм плечем, а її ліва рука автоматично лягла на стегно — туди, де під поли кавалерійського плаща ховався чорний стилет із сапфіровим руків'ям. Тіні в глибині коридору почали рухатися, згущаючись у щільну, залізничну чорноту. Нова війна за Аркхем офіційно спустилася під землю.