Розділ 37. Тінь у глибині архівів

Зала Королівської ради нарешті скорилася. Ті самі лорди, які ще кілька днів тому презирливо кривилися від одного імені Ваговських, тепер сиділи тихо, наче школярі перед суворим екзаменатором. Кароль розлігся у своєму центральному кріслі, ліниво перебираючи підписані укази про модернізацію Нижнього міста. Поруч із ним, на офіційному місці міністра внутрішніх справ, сиділа Агнес. Її присутність більше нікого не обурювала — залізні аргументи її констеблів на сходах Ратуші навчили шляхту поваги краще за будь-які етикетні кодекси.

Коли засідання закінчилося і лорди поспішно залишили залу, Агнес повернулася до кабінету міністерства, щоб розібрати особисту пошту. Система працювала чітко: корупціонерів усунено, Роберт надійно тримав Квартал Ткачів, а нові поліцейські патрулі забезпечували порядок. Здавалося, настала довгоочікувана стабільність.

Проте серед стосу офіційних паперів її погляд перечепився за невеликий, обпалений по краях документ, який Роберт вилучив із таємного архіву маркіза де Мортена під час додаткового обшуку в «Альбатросі».

Агнес піднесла пергамент до обличчя, знявши шкіряні рукавички. Її пальці торкнулися старого, потемнілого паперу.

Психометрія відгукнулася не звичними образами людських гріхів, а раптовим, крижаним болем, від якого її фосфоричні очі на мить осліпли, а відновлений сапфір на пальці дико замиготів багровим вогнем. Перед її внутрішнім зором виникла не кімната маркіза, а глибоке, залите темрявою підземелля десь далеко за межами Аркхема. У центрі підземелля на вівтарі з чорного базальту горіло дивне, неприродне полум'я, яке не давало світла, а навколо нього стояли фігури у важких залізних масках без прорізів для очей.

«Де Мортен був лише інструментом...» — пролунав у її голові далекий, сухий голос, від якого повіяло могильним холодом. — «Він не впорався із зачисткою. Якщо Дно Аркхема підніметься — Орден Чорного Сонця заллє це місто справжнім вогнем».

Агнес різко відсмикнула руку, важко дихаючи. З її носа на білий комір кітеля впала дрібна крапля крові — ознака сильного магічного перевантаження. Маркіз де Мортен, з його підпільними казино та Перукарем, виявився лише маріонеткою у руках куди давнішої, темнішої та небезпечнішої сили.

Розділ 59. Вечірня тиша і гіркий полин

Двері кабінету відчинилися без стуку. Кароль увійшов, тримаючи в руці свіжу вечірню газету, де на першій шпальті вже красувався заголовок про новий тріумф леді Агнес та реформи в портах. Але помітивши її бліде обличчя та краплю крові на комірі, він миттєво кинув газету на підлогу.

За секунду він уже був поруч. Великі, шорсткі долоні Кароля обхопили її обличчя, змушуючи підняти голову. Його темні очі палали неприхованою тривогою та люттю.

— Хто? — коротко, з тим самим небезпечним хрипом Короля дна, запитав він, ковзаючи поглядом по кабінету в пошуках прихованої загрози. Його рука автоматично лягла на борт піджака, де спочивав револьвер.

— Не тут, Каролю, — тихо прошепотіла Агнес, притискаючись лобом до його грудей і вдихаючи знайомий, заспокійливий запах тютюну. — Це папери де Мортена. Ми знайшли щось значно гірше за Раду лордів.

Кароль повільно видихнув, відчуваючи, як її тіло дрібно тремтить у його обіймях. Він обережно підняв її на руки, ігноруючи її статус керівника Варти, і переніс на невеликий диван біля вікна.

Він дістав зі своєї кишені маленьку срібну коробочку, яку носив із собою останні дні. Всередині лежали сушені листочки гіркого полину — ще один перевірений часом засіб нетрів для відновлення сил після магічних ударів. Кароль обережно поклав кілька листочків їй на язик.

— Жуй, — тихо наказав він, сідаючи поруч і міцно обіймаючи її за плечі, даруючи своє залізне тепло. — Остер і лорди — дріб'язок. Якщо хтось вирішив прийти за нами з темряви, їм доведеться спочатку пройти крізь мої портові гільдії.

Агнес відчула, як гіркота полину миттєво прояснює розум, змиваючи крижаний жах чужого спогаду. Вона підняла руку, переплітаючи свої пальці з його долонею, і подивилася на обпалений пергамент на столі. На ньому чітко проступало татуювання, яке вона бачила на руках гвардійців маркіза — стилізоване чорне сонце з променями-ножами.

— Вони називають себе Орденом Чорного Сонця, Каролю, — сказала вона, і її голос знову набув тієї самої лідерської, залізної впевненості. — Де Мортен виконував їхні накази. Вони хочуть знищити Дно Аркхема повністю. І наша перемога лише прискорила їхній хід.

Кароль повільно затягнувся цигаркою, випускаючи дим у вікно, де над містом згущувалася глибока, чорна ніч. Його обличчя перетворилося на сувору гранітну маску.

— Ну що ж, — тихо промовив Лорд Ваговський, і на його губах з'явилася та сама хижа посмішка, з якою він колись виходив на велику дорогу. — Ми з тобою виросли на самому Дні, леді Агнес. Темрява — це наша рідна стихія. Подивимося, чия магія виявиться міцнішою, коли почнеться справжня ніч.

Він нахилився і міцно, гаряче поцілував її, закріплюючи їхній новий, ще небезпечніший союз перед обличчям нової загрози.