Розділ 35. Біла вітальня та чорний чай

Біла вітальня Ратуші повністю виправдовувала свою назву. Стіни, оббиті дорогим ліонським шовком, ліпнина у вигляді виноградних лоз, кришталь і порцеляна — все тут було сліпучо-білим, майже стерильним. За круглим столом, наче екзотичні птахи в позолоченій клітці, сиділи п'ять найвпливовіших дам Верхнього міста на чолі з графинею Елізою де Вріз.

Коли Агнес переступила поріг, шурхіт віял миттєво припинився.

Вона прийшла у своїй строгій синій формі Варти, відмовившись від світських суконь. Тільки на пальці тьмяно поблискував сапфір, а в кишені лежав шматочок сухого імбиру, який вона ретельно розжувала ще в кареті. Гострий, пекучий присмак на язиці тримав її розум у залізній концентрації.

— Леді Агнес, — графиня де Вріз, жінка з обличчям із холодного порцеляну та очима кольору замерзлого болота, підвелася для ледь помітного реверансу. — Ми щасливі, що ви знайшли час між вашими... специфічними обов'язками у Варті. Присядьте. Офіційна частина благодійного комітету зачекає, спершу — чай.

Лакей у білих рукавичках підійшов до Агнес і налив у її чашку димлячий напій. Повітрям розлився той самий тонкий, ледь помітний аромат сонної лози. Магічна отрута була підмішана тонко — звичайний ніс відчув би лише запах бергамоту.

Агнес спокійно взяла чашку за тонку порцелянову ручку. Графиня та інші дами затамували подих, чекаючи, коли вона зробить ковток і її ментальні щити впадуть.

Але Агнес не піднесла чашку до губ. Замість цього вона повільно опустила погляд на пальці графині де Вріз, які стискали старовинне срібне віяло.

— Дякую за гостинність, графине, — тихо, з тією самою небезпечною зрілою м'якістю промовила Агнес. — Але я віддаю перевагу ділу, а не порожнім частуванням. Квартал Ткачів потребує не ваших копійчаних пожертв, а відкриття безкоштовних лікарень. І я знаю, де взяти на це кошти.

Вона раптом протягнула руку і легким, майже невагомим рухом торкнулася срібного обідка на чашці графині де Вріз.

Її психометрія, підсилена шляхетною кров'ю і не затьмарена отрутою завдяки імбиру Кароля, вирвалася назовні коротким, спрямованим ментальним імпульсом. Агнес не просто зчитала пам'ять металу — вона дзеркально повернула магічну дію отрути туди, звідки вона прийшла.

Графиня де Вріз раптом здригнулася. Її зіниці розширилися, а витончені пальці судомно стиснули віяло. Ментальний блок старої аристократки тріснув під тиском сили Агнес.

— Лікарні... — раптом хрипко, без усякого світського лоску заговорила графиня, і її очі затуманилися. — Моєму чоловікові байдуже до лікарень. Він... він щомісяця списував кошти з благодійного фонду, щоб покривати борги нашого сина в підпільних борделях маркіза де Мортена... Ми вкрали з фонду сорок тисяч золотих королів...

Всі дами за столом у жаху зойкнули, прикриваючи роти віялами. Графиня де Вріз говорила це абсолютно серйозно, не контролюючи власну мову під дією магічного відкату сонної лози.

Агнес спокійно підвелася, поправила манжети свого синього кітеля і подивилася на наляканих дам Верхнього міста з висоти свого лідерського статусу.

— Як бачите, панове, аудит фонду вже розпочато, — холодно резюмувала Леді Варти. — Протокол зізнання графині де Вріз я зафіксувала. Сорок тисяч золотих королів будуть повернуті до бюджету Кварталу Ткачів до кінця тижня. Інакше детектив Роберт відкриє кримінальне провадження щодо розкрадання королівських грантів. Приємного чаювання, леді.

Вона розвернулася і вийшла, а за її спиною Біла вітальня вибухнула істеричними криками та звуками розбитої порцеляни. Штурм Верхнього міста продовжувався під її повним контролем.

Розділ 55. Вересовий кабінет

Коли Агнес повернулася до свого кабінету в департаменті Варти, сонце вже котилося за горизонт, фарбуючи дим над Кварталом Ткачів у багряні та золоті кольори. Вона зачинила за собою важкі дубові двері, зняла кашкет і втомлено опустилася у крісло. Магічний відкат після дзеркального удару давав про себе знати легким болем у скронях, але всередині панувала чиста, задоволена лють.

У кутку кабінету, в тіні високої книжкової шафи, ворухнулася тінь.

— Ти знову ризикувала, леді Агнес, — тихий, хрипкий голос Кароля змусив її серце забитись швидше.

Він вийшов із темряви. Його шляхетний піджак був перекинутий через плече, краватка знята, а сорочка знову недбало розстебнута на грудях. У руці він тримав невелику скляну карафку з чистою водою та свіжу хустинку.

— Остер підписав усе, що мені було потрібно, — Кароль підійшов до неї, сів на краєчок столу і обережно, з тією самою глибокою ніжністю, яку він дозволяв собі лише наодинці з нею, приклав мокру хустинку до її гарячого чола. — А твій Роберт уже веде констеблів опечатувати рахунки родини де Вріз. Ти розбила їх чисто, Агнес.

— Вони думали, що я слабка, — прошепотіла вона, заплющуючи очі й піддаючись під його теплий, надійний дотик. Запах тютюну від його рук миттєво змив залишки нудотного бергамоту Білої вітальні. — Думали, що Дно не вміє грати в політику.

— Вони дурні, — Кароль нахилився нижче. Його губи обпалили її щоку, а потім владно і м'яко накрили її власні губи. Це був поцілунок без слів, у якому змішалися смак заліза, перемоги та тієї пристрасті, яку вони більше не намагалися стримувати. Його велика долоня ковзнула під підборіддя, змушуючи її повністю віддатися його ритму.

Він відсторонився лише на секунду, щоб дістати з кишені свого піджака тонку, витончену шпильку для волосся з чистого срібла, прикрашену маленькою, майстерно викарбуваною бджілкою — символом праці та захисту родини у Кварталі Ткачів.

— Твоя нова корона, Леді Варти, — Кароль обережно встромив шпильку в її тугий вузол волосся. — Завтра Остер спробує підняти проти нас гвардію Ратуші. Ми дамо їм бій разом?

Агнес підняла на нього свої фосфоричні очі, міцно переплітаючи свої пальці з його шорсткою долонею. На її стегні під кітелем надійно спочивав його чорний стилет.

— Ми знищимо їх, Каролю. Це наше місто, не їх.