Глава 4

Алекс

Цікава у нас вийшла розмова. Дівчина й справді красива, але я зараз не можу дозволити собі фліртувати з психологом, поки мій брат в смертельні небезпеці, ці перевертні перейшли межу напавши на мого брата. Цілу ніч ми переслідували їх, але впіймати так і не змогли. Втратили слід біля річки, не такі вони й тупі як я раніше думав. Після зустрічі з Салем вийшов на вулицю, перевів подих, пішов до машини де на мене чекав брат

- Ну, що там ? - запитав Кайл. 

- Ти з глузду з'їхав ? Що ти там й з ким не поділив ? - шиплю на нього.

- Тихо ти. Це Джошуа. Ти ж сам знаєш які ці перевертні перед повним місяцем. - а йому все по цимбалах.  

- Але це не він вбивця. Він хоч не може контролювати свій гнів, а тобі вже 91, не можеш стримати свої емоції ? Андерсон хоче тебе виключити. Якщо не візьмеш себе в руки, ми можемо не знайти вбивцю. Тоді доведеться їхати з міста.

- Досить читати мені нотації. Я зрозумів. - ми сіли в машину й рушили до дому. 

- От і добре. Ще одної зустрічі з Салем я не витримаю.

- А в чому справа ? Вона ж красуня, якби мені не довилося прикидатись сімнадцятирічним я вже давно взяв би її в тому кабінеті. 

- Поряд з нею в мені прокидається жага.

- До чого ? Сексу ? - засміявся брат.

- Крові. - я не знаю що не так з цією дівчиною. 

- Ти хочеш зжерти її ? Прекрасно. Менше проблем. - почав жартувати. 

- Ти серйозно надумав це обговорювати. - зараз є набагато більші проблеми. 

- А що ? В останнє коли в тобі прокидалась жага до крові, ти знищив пів міста. - згадав мої минулі помилки. 

- Давай не починай. Це було п'ятдесят років тому. - я хотів забути ті часи раз і назавжди.  

- Ну так, а запам'яталось на все життя. 

- Тобі згадати твої загули ? - він ще гірший ніж я. Так інколи в мене зривало дах. Кайл робив й гірші речі, з власної волі. 

- Все забули. Просто тримайся якомога далі від неї.

- Ніби це буде так легко.

Сьогодні я мав зустрітись з шерифом у барі. Він знайшов щось нове в справі. Я ще попросив його допомогти знайти тих хто напав на Кайла. Я так легко не здамся, навряд вони покинули місто.  

- Привіт. Давно чекаєш ? - Кірбі сидів за барною стійкою з чашкою кавою в руці.

- Алекс вибач, але я вже не сам, тому попрошу тебе зникнути. - в нього що побачення. Цікаво з ким наш шериф розважається ? 

- Майкл, ти у своєму розумі. Кажи що там. - я хотів по швидше розібратись з цими проблемами й жити далі. 

- Містер Мітчел. - ніжний голос пронісся над вухом. Повільно повернувся, а там стоїть Джейн одягнена в оранжеву легку сукню в білих кросівках. 

- І ви тут. - я голосно проковтнув слину незврдячи погляду з її ніжок. 

- Приєднається до нас ? - запропонувала дівчина, на що Майкл помахав головою в знак протесту

- Задоволенням. - сів біля Салем. - бурбон. - замовив у бармена.

- Ми саме обговорювали події в місті. Вам не здається що ці напади занадто дивні. Чому тварина нападає на підлітків, а не на пристарілих, вони ж слабші ?

- Ненайкраща тема для побачення.

- Якби це було побачення, ти б з нами не сидів. - бовкнув Майк.

- А ви думаєте ? - вона дивилась на мене своїми яскраво зеленими очима, а я лише ковтав слину. Хотілось вчепитись їй в шию й випити всю кров.

- Тварина вбиває всіх хто трапляється в неї на шляху.

- Так. Вже їду. - до Майкла хтось зателефонував. - ще одне вбивство. Мені потрібно їхати. Тебе підвезти ?

- Дякую, але не потрібно ти йди, мене Алекс підвезе. - після її слів я перевів погляд на неї. Що ж твориш ? Мені й тут важко стримуватись , щоб не зжерти тебе.

- Бувай. - помахав я йому рукою.

- До зустрічі. - мило попрощалась Джейн.

- А ким ви працюєте ? - Салем поклала руку на мою, мене ніби струмові вдарило, маленькі розради ще хвилину проносились тілом.

- Чесний підприємець.

- Цікаво. Й чим ви займаєтеся ?

- В мене невеликий виноградник. Кілька сотень акрів.

- Можливо запросите якось скуштувати вашого винна. - вона явно зі мною заграє.

- Можна й зараз. - я мав триматись подалі, але дивлячись на неї не зміг.

- Я не проти. - її посмішка просто збиває з ніг.

- Дами вперед. - я подав її руку.

- Сьогодні ви сама галантність.

- Вибачте за мою поведінку сьогодні. Просто брат завжди потрапляє у всякі халепи, а я його витягую.

- Нічого, я теж була груба. Мені це теж не легко вдається.

- Що ?

- Спілкування з підлітками.

- Інколи мені здається що я з ним прожив вічність.

- Це мине.

- Сподіваюсь.

Ми сіли в мою машину, я прислухався до її серцебиття, воно билось неначе дикий птах замкнутий в клітці. Вона що закохалась в мене ?

- Чому ми не їдемо ?

- Можна... - потягнувся до неї й поцілував в губи. Дівчина явно розгубилась, але згодом відповіла. Я притис її до себе, й сильніше вп'явся їй в м'які солодкі губи. Її руки потягнулись до мого лиця, ніжно обвели контур.

- Стій .. - зупинила мене.

- Я сам не знаю що на мене найшло вибач.

- Та годі не має за що вибачатись. То ми поїдемо до тебе. - я вже майже завів мотор, як перед машиною вийшов голий хлопець, весь в крові, його очі світились.

- Що за ? - запитала Джейн.

- Сиди тут. - закомандував я. Вийшов з машини, а той незнайомець навіть не зрушив з місця. Стояв й гарчав на мене. - Хто ти ? - загарчав він й почав перетворюватись, було видно як він ламає собі кістки, й згодом опустився на чотири лапи. В мені прокинулась лють, я відчув як ікла прориваються назовні. Великий вовк несеться на мене, я охопив його за шию й перекинув через спину. Голосний хрускіт кісток, й вовк заскиглив. Я повертаюсь до нього лицем, він вже піднявся на свої чотири лапи, й готувався до нападу, як раптом з кущів на мене налетів інший перевертень, одним ударом збив мене з ніг. Звук пострілу, перевертень падає на землю прямо біля мене, інший починає тікати. Я піднявся з землі, Джейн стояла біля моєї машини, націлена пістолетом мені в голову.

- Звичайні кулі мене не вб'ють. - я підняв руки й зробив крок до неї.

- Хто сказав що там звичайні кулі ? - посміхнулась Джейн. Її серцебиття було рівним, я не відчував її страху.

- Ти мисливиця. Як я міг не здогадатись. Ти чудова актриса, а ще контроль над серцебиттям, браво. - я почав плескати в долоні.

- Не рухайся. Ти що думаєш той невинний поцілунок застрахував твоє життя ?

- Це ти мені скажи. - одна секунда і я вихопив пістолет з її руки. - чому не вистрілила ?

- Не..наб..- я провів рукою по її шиї.

- Ти ж могла мене вбити. Що тебе зупинило ?

- Алекс.... - не дав її договорити й поцілував. - що ти робиш ? - вперлась мені в груди. - Алекс перевертень зник.

- Ти ж його вбила. - повертаюсь, а тіла й дійсно не має.

- Я підстрелила його, а не вбила. - крикнула вона.

- Теж мені.

- Немає доказів що це вони вбили людей.

- А те що один з них прийшов голий і весь у крові.

- Я хотіла його допитати.

- Я зможу його вистежити.

- Тоді ходімо. - я подивився на сліди крові, вони вели у гущу дерев.

- Я піду сам.

- Ти й два перевертні, перед повним місяцем. - вона рушила за мною.

- То ти мене не будеш вбивати ?

- Я ще не вирішила.

- І так щоб ти знала, я не їм людей.

- Мені майже полегшало. - фиркнула мені й зарадила пістолет.

- В тебе є ще один, де ти їх ховала.

- Тихо, ми видаємо себе.

- Твій запах нас видає.

- Стій. - закомандувала вона.

- Що ? - вона підійшла до мене, нахилилась до землі, з під листя дістала тоненьку жилку яка була натягнута між деревами. - Тут ще є мисливці ? - запитав у неї.

- Ця пастка тут доволі давно. Нам не сюди. - сказала мені.

- Сліди крові ведуть туди- показав її напрям в глибину лісу.

- Ця пастка готувалась для нас. Вони контролюють себе.

- То чому не приховують своїх жертв.

- Вони не бояться наслідків.

- Що далі ? - Джейн зупинилась й оглянула місцевість.

- Слід зник.

- Тому що ми пішли не туди. - не потрібно було слухати її.

- Я вже задумуюсь вбити тебе тут.

- Давай. - я став перед нею розставив руки в різні сторони.

- Я не вбиваю без доказів.

- Від коли це мисливці слідкують за доказами, чомусь раніше не помічав такого.

- Потрібно повертатись.

- Що ? Куди повертатись ? Ми ж не знайшли їх.

- Я вже втомилась, вони приховали сліди, заплутали вампіра, й ще куля була не просто срібна, а оброблена вовчим аконітом. Він ще довго не зможе зцілитись.

- Коли вони витягнуть кулю, отруту вже розтечеться по крові. В тебе і з вербеною є ?


- Хм, звісно. - ми почали повертатись назад.

Ми вийшли на стоянку, де все й почалося. Я все ж думаю , щоб було якби не ці перевертні, ми переспали ? Чи вона вже давно знала хто я.

- Тебе підвезти до дому ?

- Ні. Краще я сама дійду.

- Це не найкращий варіант, ти щойно підстрелила перевертня. Сідай. - відкрив їй дверцята машини.

- Я сяду, але тільки через те що сильно втомилась. - я лише посміхнувся. Так опирається мені.

- Ти знала ? - вирішив порушити тишу.

- Знала що ?

- Що я вампір.

- Здогадувалась, але доказів не було. Лише твоя дивна поведінка.

- Я та думаю що за дивний запах був у твоєму кабінеті.

- Якби я не знала що це перевертні вбивають людей, ти вже давно сидів зв'язаний у якомусь підвалі.

- Ти така красива коли погрожуєш.

- Це ти мені комплімент зробив.

- Можливо. Ти мені подобаєшся. - сам не зрозумів як ці слова вилетіли з мого рота. Її серце забилось частіше, схоже вона вже не може його контролювати.

- Є одна проблема, ти вампір, а я таких вбиваю. Те що ти живий і так диво.

- Тоді зробимо ще одне диво. - я зупинився під її будинком. Й знову хотів її поцілувати. Тільки я наблизився почув звук спускового крючка.

- Навіть не думай. - вона відкрила двері й вийшла.

Мені було дуже цікаво що саме в ній мене так притягує. Жага до крові, нестримна похіть, хочеться постійно насолоджуватись смаком її м'яких губ, відчувати солодкий аромат.