Алекс
Цікава у нас вийшла розмова. Дівчина й справді красива, але я зараз не можу дозволити собі фліртувати з психологом, поки мій брат в смертельні небезпеці, ці перевертні перейшли межу напавши на мого брата. Цілу ніч ми переслідували їх, але впіймати так і не змогли. Втратили слід біля річки, не такі вони й тупі як я раніше думав. Після зустрічі з Салем вийшов на вулицю, перевів подих, пішов до машини де на мене чекав брат
- Ну, що там ? - запитав Кайл.
- Ти з глузду з'їхав ? Що ти там й з ким не поділив ? - шиплю на нього.
- Тихо ти. Це Джошуа. Ти ж сам знаєш які ці перевертні перед повним місяцем. - а йому все по цимбалах.
- Але це не він вбивця. Він хоч не може контролювати свій гнів, а тобі вже 91, не можеш стримати свої емоції ? Андерсон хоче тебе виключити. Якщо не візьмеш себе в руки, ми можемо не знайти вбивцю. Тоді доведеться їхати з міста.
- Досить читати мені нотації. Я зрозумів. - ми сіли в машину й рушили до дому.
- От і добре. Ще одної зустрічі з Салем я не витримаю.
- А в чому справа ? Вона ж красуня, якби мені не довилося прикидатись сімнадцятирічним я вже давно взяв би її в тому кабінеті.
- Поряд з нею в мені прокидається жага.
- До чого ? Сексу ? - засміявся брат.
- Крові. - я не знаю що не так з цією дівчиною.
- Ти хочеш зжерти її ? Прекрасно. Менше проблем. - почав жартувати.
- Ти серйозно надумав це обговорювати. - зараз є набагато більші проблеми.
- А що ? В останнє коли в тобі прокидалась жага до крові, ти знищив пів міста. - згадав мої минулі помилки.
- Давай не починай. Це було п'ятдесят років тому. - я хотів забути ті часи раз і назавжди.
- Ну так, а запам'яталось на все життя.
- Тобі згадати твої загули ? - він ще гірший ніж я. Так інколи в мене зривало дах. Кайл робив й гірші речі, з власної волі.
- Все забули. Просто тримайся якомога далі від неї.
- Ніби це буде так легко.
Сьогодні я мав зустрітись з шерифом у барі. Він знайшов щось нове в справі. Я ще попросив його допомогти знайти тих хто напав на Кайла. Я так легко не здамся, навряд вони покинули місто.
- Привіт. Давно чекаєш ? - Кірбі сидів за барною стійкою з чашкою кавою в руці.
- Алекс вибач, але я вже не сам, тому попрошу тебе зникнути. - в нього що побачення. Цікаво з ким наш шериф розважається ?
- Майкл, ти у своєму розумі. Кажи що там. - я хотів по швидше розібратись з цими проблемами й жити далі.
- Містер Мітчел. - ніжний голос пронісся над вухом. Повільно повернувся, а там стоїть Джейн одягнена в оранжеву легку сукню в білих кросівках.
- І ви тут. - я голосно проковтнув слину незврдячи погляду з її ніжок.
- Приєднається до нас ? - запропонувала дівчина, на що Майкл помахав головою в знак протесту
- Задоволенням. - сів біля Салем. - бурбон. - замовив у бармена.
- Ми саме обговорювали події в місті. Вам не здається що ці напади занадто дивні. Чому тварина нападає на підлітків, а не на пристарілих, вони ж слабші ?
- Ненайкраща тема для побачення.
- Якби це було побачення, ти б з нами не сидів. - бовкнув Майк.
- А ви думаєте ? - вона дивилась на мене своїми яскраво зеленими очима, а я лише ковтав слину. Хотілось вчепитись їй в шию й випити всю кров.
- Тварина вбиває всіх хто трапляється в неї на шляху.
- Так. Вже їду. - до Майкла хтось зателефонував. - ще одне вбивство. Мені потрібно їхати. Тебе підвезти ?
- Дякую, але не потрібно ти йди, мене Алекс підвезе. - після її слів я перевів погляд на неї. Що ж твориш ? Мені й тут важко стримуватись , щоб не зжерти тебе.
- Бувай. - помахав я йому рукою.
- До зустрічі. - мило попрощалась Джейн.
- А ким ви працюєте ? - Салем поклала руку на мою, мене ніби струмові вдарило, маленькі розради ще хвилину проносились тілом.
- Чесний підприємець.
- Цікаво. Й чим ви займаєтеся ?
- В мене невеликий виноградник. Кілька сотень акрів.
- Можливо запросите якось скуштувати вашого винна. - вона явно зі мною заграє.
- Можна й зараз. - я мав триматись подалі, але дивлячись на неї не зміг.
- Я не проти. - її посмішка просто збиває з ніг.
- Дами вперед. - я подав її руку.
- Сьогодні ви сама галантність.
- Вибачте за мою поведінку сьогодні. Просто брат завжди потрапляє у всякі халепи, а я його витягую.
- Нічого, я теж була груба. Мені це теж не легко вдається.
- Що ?
- Спілкування з підлітками.
- Інколи мені здається що я з ним прожив вічність.
- Це мине.
- Сподіваюсь.
Ми сіли в мою машину, я прислухався до її серцебиття, воно билось неначе дикий птах замкнутий в клітці. Вона що закохалась в мене ?
- Чому ми не їдемо ?
- Можна... - потягнувся до неї й поцілував в губи. Дівчина явно розгубилась, але згодом відповіла. Я притис її до себе, й сильніше вп'явся їй в м'які солодкі губи. Її руки потягнулись до мого лиця, ніжно обвели контур.
- Стій .. - зупинила мене.
- Я сам не знаю що на мене найшло вибач.
- Та годі не має за що вибачатись. То ми поїдемо до тебе. - я вже майже завів мотор, як перед машиною вийшов голий хлопець, весь в крові, його очі світились.
- Що за ? - запитала Джейн.
- Сиди тут. - закомандував я. Вийшов з машини, а той незнайомець навіть не зрушив з місця. Стояв й гарчав на мене. - Хто ти ? - загарчав він й почав перетворюватись, було видно як він ламає собі кістки, й згодом опустився на чотири лапи. В мені прокинулась лють, я відчув як ікла прориваються назовні. Великий вовк несеться на мене, я охопив його за шию й перекинув через спину. Голосний хрускіт кісток, й вовк заскиглив. Я повертаюсь до нього лицем, він вже піднявся на свої чотири лапи, й готувався до нападу, як раптом з кущів на мене налетів інший перевертень, одним ударом збив мене з ніг. Звук пострілу, перевертень падає на землю прямо біля мене, інший починає тікати. Я піднявся з землі, Джейн стояла біля моєї машини, націлена пістолетом мені в голову.
- Звичайні кулі мене не вб'ють. - я підняв руки й зробив крок до неї.
- Хто сказав що там звичайні кулі ? - посміхнулась Джейн. Її серцебиття було рівним, я не відчував її страху.
- Ти мисливиця. Як я міг не здогадатись. Ти чудова актриса, а ще контроль над серцебиттям, браво. - я почав плескати в долоні.
- Не рухайся. Ти що думаєш той невинний поцілунок застрахував твоє життя ?
- Це ти мені скажи. - одна секунда і я вихопив пістолет з її руки. - чому не вистрілила ?
- Не..наб..- я провів рукою по її шиї.
- Ти ж могла мене вбити. Що тебе зупинило ?
- Алекс.... - не дав її договорити й поцілував. - що ти робиш ? - вперлась мені в груди. - Алекс перевертень зник.
- Ти ж його вбила. - повертаюсь, а тіла й дійсно не має.
- Я підстрелила його, а не вбила. - крикнула вона.
- Теж мені.
- Немає доказів що це вони вбили людей.
- А те що один з них прийшов голий і весь у крові.
- Я хотіла його допитати.
- Я зможу його вистежити.
- Тоді ходімо. - я подивився на сліди крові, вони вели у гущу дерев.
- Я піду сам.
- Ти й два перевертні, перед повним місяцем. - вона рушила за мною.
- То ти мене не будеш вбивати ?
- Я ще не вирішила.
- І так щоб ти знала, я не їм людей.
- Мені майже полегшало. - фиркнула мені й зарадила пістолет.
- В тебе є ще один, де ти їх ховала.
- Тихо, ми видаємо себе.
- Твій запах нас видає.
- Стій. - закомандувала вона.
- Що ? - вона підійшла до мене, нахилилась до землі, з під листя дістала тоненьку жилку яка була натягнута між деревами. - Тут ще є мисливці ? - запитав у неї.
- Ця пастка тут доволі давно. Нам не сюди. - сказала мені.
- Сліди крові ведуть туди- показав її напрям в глибину лісу.
- Ця пастка готувалась для нас. Вони контролюють себе.
- То чому не приховують своїх жертв.
- Вони не бояться наслідків.
- Що далі ? - Джейн зупинилась й оглянула місцевість.
- Слід зник.
- Тому що ми пішли не туди. - не потрібно було слухати її.
- Я вже задумуюсь вбити тебе тут.
- Давай. - я став перед нею розставив руки в різні сторони.
- Я не вбиваю без доказів.
- Від коли це мисливці слідкують за доказами, чомусь раніше не помічав такого.
- Потрібно повертатись.
- Що ? Куди повертатись ? Ми ж не знайшли їх.
- Я вже втомилась, вони приховали сліди, заплутали вампіра, й ще куля була не просто срібна, а оброблена вовчим аконітом. Він ще довго не зможе зцілитись.
- Коли вони витягнуть кулю, отруту вже розтечеться по крові. В тебе і з вербеною є ?
- Хм, звісно. - ми почали повертатись назад.
Ми вийшли на стоянку, де все й почалося. Я все ж думаю , щоб було якби не ці перевертні, ми переспали ? Чи вона вже давно знала хто я.
- Тебе підвезти до дому ?
- Ні. Краще я сама дійду.
- Це не найкращий варіант, ти щойно підстрелила перевертня. Сідай. - відкрив їй дверцята машини.
- Я сяду, але тільки через те що сильно втомилась. - я лише посміхнувся. Так опирається мені.
- Ти знала ? - вирішив порушити тишу.
- Знала що ?
- Що я вампір.
- Здогадувалась, але доказів не було. Лише твоя дивна поведінка.
- Я та думаю що за дивний запах був у твоєму кабінеті.
- Якби я не знала що це перевертні вбивають людей, ти вже давно сидів зв'язаний у якомусь підвалі.
- Ти така красива коли погрожуєш.
- Це ти мені комплімент зробив.
- Можливо. Ти мені подобаєшся. - сам не зрозумів як ці слова вилетіли з мого рота. Її серце забилось частіше, схоже вона вже не може його контролювати.
- Є одна проблема, ти вампір, а я таких вбиваю. Те що ти живий і так диво.
- Тоді зробимо ще одне диво. - я зупинився під її будинком. Й знову хотів її поцілувати. Тільки я наблизився почув звук спускового крючка.
- Навіть не думай. - вона відкрила двері й вийшла.
Мені було дуже цікаво що саме в ній мене так притягує. Жага до крові, нестримна похіть, хочеться постійно насолоджуватись смаком її м'яких губ, відчувати солодкий аромат.